Нещодавно моя подруга відзначала 30-річчя. Ми чудово погуляли у ресторані, поверталися з чоловіком додому вже за північ. Якоїсь миті чоловік різко загальмував і запитав: -Ти бачиш те саме, що бачу я?

Я кивнула. Посеред дороги лежала люлька-переноска.

Ми вийшли з машини, підбігли – і побачили всередині крихітне немовля. Ми затягли дитинку додому, і зателефонували до поліції.

Поки чекали, знайшли усередині записку. »Її звуть Майа. Мене не шукайте». До приходу співробітників ми зрозуміли, що хочемо залишити дитину в себе.

Але за законом поліція мала забрати у нас дитину і відправити до хати малюка. Ми дізналися, які документи потрібні, і почали все збирати.

Ми вже готові були забрати малечу, коли до інтернату під’їхало 6-7 машин. З них вийшли люди не нашої національності, швидше за все, звідкись із Азії, і почали говорити, що це їхня онука, і вимагали повернути дитину.

Потім виявилось, що їхня донька народила від місцевого хлопця, але той її покинув. І дівчина не мала іншого виходу, і вона відмовилася від малюка.

Поліція провела розслідування, взяла всі тести, і за тиждень виявилося, що ці люди говорили правду. Ми з чоловіком дуже засмутилися, адже давно хотіли дитину, а тут був такий подарунок долі.

Як би там не було, ми повернулися додому – і того ж вечора я відчула якесь нездужання. Зробила тест на вагітність – і він виявився позитивним! За кілька місяців на світ з’явиться наша прекрасна донька.