– Навіщо ти взагалі одружився зі мною?! Чекав би свою принцесу, поки вона нагуляється.

– Я хотів нормальну сім’ю, – несподівано розлютився Михайло, – думав, що з тобою мені нарешті пощастило.

Ти теж спочатку була ласкава, мила, приймала моїх дітей, разом зі мною їх відвідувала.

А тепер що? А тепер одні докори!…

… – Оля, цими вихідними батькам треба допомогти з моїм сином. І старшого теж заберу у колишньої, — чоловік дивився винувато. — Ну ти ж розумієш, діти зовсім покинуті, мама моя вже не справляється, а Алінці байдуже.

— А те, що у мене живіт на ніс лізе, мені народжувати через тиждень, тобі що байдуже? – Оля майже кричала, – моя дитина взагалі тут має значення?

Михайло мовчки вийшов з кімнати. А що він міг зробити? Дітей від першого шлюбу було шкода, колишня дружина ними взагалі не займалася.

Та й Ольга до недавнього часу його в усьому підтримувала, з ним їздила, а ось напередодні строку як з ланцюга зірвалася. ​

​Оля пройшла за ним до кухні:​

​– Слухай, просто скажи мені, скільки це буде тривати? Я не була проти твоєї ролі недільного батька.​

​Так, колишня тобі подарувала двох, кинула їх на свою і твою матір і тепер живе спокійно з новим чоловіком і знову при надії…​

Ти, до речі, і цю дитину няньчити будеш? Її нинішній злочинець наполягає, щоб вона його в пологовому будинку кинула. Їм він теж не потрібен.

– Ну Оля, подумай сама. Як я можу кинути СВОЇХ дітей? Тобі б сподобалося, якби я забув про нашу з тобою дитину?!

І взагалі, скажи спасибі, що моя мама в корекційній школі працює і виховує мого молодшого сина. Інакше він би жив з нами!

А ти знаєш, які там проблеми з поведінкою та іншим. Ми вже пробували. Тобі ж не сподобалося!

– Звичайно знаю! Твоя колишня ж вживала все що бачила весь час, поки його виношувала. Під якими парканами ти її тільки не знаходив, з яких місць не витягав! Скажи ось мені, тобі жити нудно?

Синдром рятівника несподівано розвинувся? Тобі неодмінно потрібно відчувати себе хорошим? Так ти тільки скажи!

Дивись, і я на 9 місяці почну під парканом валятися, щоб ти, мій дорогоцінний чоловік, нікуди не їхав напередодні появи нашої дитини!

– Оля, вона не винна. У Аліни було важке дитинство. Вона іншого життя і не бачила. Ну, вона не пристосована до того, щоб бути мамою. Не всім це дано!

– Ага, ти їй показав краще життя. Три роки показував. І де результат? Твоя колишня все так само шукає бруду, а ти біжиш її рятувати. І хто зайвий у цьому трикутнику? Мабуть, я!

Оля вискочила з кухні і попрямувала в спальню. Вмостившись зручніше на ліжку, жінка увімкнула ноутбук і занурилася в звітність.

Навіть напередодні появи маляти вона продовжувала вести своїх клієнтів – Оля ще до весілля працювала бухгалтером.

А який у неї був вибір?

Квартира в іпотеці, на чоловіка надії немає. Спочатку Михайло обіцяв допомагати з виплатами, але майже всі гроші, левова частка його зарплати, йшла на дітей від першого шлюбу і на поїздки до них в сусіднє місто.

Наступного дня чоловік, як і обіцяв, поїхав до дітей. А Ольга поїхала до матері — їй потрібно було хоч з кимось це обговорити, виплакатися і попросити поради.

Та й залишатися зовсім на самоті не хотілося.

Інна Степанівна була тільки рада візиту дочки. Вона швидко накрила на стіл, нагодувала дочку і почала розпитувати про самопочуття.

— Знаєш, мамо, схоже, тільки тебе це питання і хвилює, — поскаржилася Ольга, — Мишко знову у дітей, у понеділок звідти відразу на роботу, мені надіслав повідомлення, що у них все гаразд. А чи у мене гаразд? Йому це взагалі цікаво?

Телефон тихонько задзвонив, і Ольга побачила на екрані «конверт» – Михайлр їй щось надіслав.

Коли відео завантажилося, Оля розлютилася: її чоловік, його двоє дітей і колишня дружина кудись йшли.

Михайло ще й зворушливо підписав відео: «Йдемо купувати придане сестричці моїх хлопчаків».

Олі захотілося просто розбити телефон.

– Ось, мамо, поглянь. Придане вони йдуть купувати! Сестричці! А те, що Алінка і цю дитину кине на бабусь, і піде нового чоловіка шукати, йому наплювати!

Ось скажи мені, мій чоловік що, святий, чи просто дурний? Бачиш, як колишня ним крутить, як хоче?

– Я не знаю що й сказати, донечко. Ну, згадай, як ми всією родиною відмовляли тебе виходити за нього заміж? Ти ж тоді вперлася.

Адже ти знала, що там двоє дітей, і в молодшого проблеми з розвитком. Знала, що він постійно їздить до них в інше місто.

– Мамо, ми спочатку домовлялися, що він їздити буде кожні другі вихідні. І я навіть з ним їздила. І Дмитра ми намагалися сюди забирати, та це було пеклом.

Він абсолютно некерований, не навчений елементарним речам. У підсумку, Михайло кричав, я кричала, дитина ще більше замикалася в собі.

Свекруха, звичайно, молодець, що зараз сама ними займається. Але я відразу сказала, що у дитини є мати, прав же вона не позбавлена.

До речі, допомогу на його інвалідність вона отримувати і прогулювати не забуває. А ось виховувати, значить, не готова!

Вони ще довго сиділи і розмовляли. Оля залишилася ночувати у матері. Чоловік більше не дзвонив і не писав цього дня. Та Ольга і не чекала.

Він взагалі рідко виходив на зв’язок, коли їхав до дітей. Звичайно, за тиждень вони встигали скучити за татом. Та й матері Михайла потрібно було допомогти по господарству.

Але все частіше Ольга замислювалася: а хто вона в цьому багатокутнику?

Наступний робочий тиждень пролетів швидко.

У четвер Ольга сходила до свого лікаря, і той запропонував покласти її в пологовий будинок заздалегідь.

Жінка з радістю погодилася. Чоловік теж несподівано зрадів такій перспективі.

– Звичайно, лягай, так буде набагато спокійніше. Лікарі поруч. Не хвилюйся. Все буде добре. Аліна каже, що це не так вже й боляче.

– Ну, звичайно, Аліна у нас експерт у цих питаннях. Вона ж лікар, напевно, так?

– Кохана, ну ти ж знаєш, що вона вчилася на перукаря.

– І жодного дня в своєму житті не пропрацювала. Звичайно, знаю.

– У неї є діти.

– І їх вихованням займається не вона. Колесников, ти справді святий чи просто дурний? На тебе сіли і їдуть, ніжки звісивши, а ти цьому радієш!

З кожним роком все більше і більше тебе колишня під каблук заганяє, а ти ніби й не помічаєш.

Навіщо ти взагалі на мені одружився?! Чекав би свою принцесу, поки вона нагуляється.

– Я хотів нормальну родину, – несподівано розлютився Михайло. – Думав, з тобою мені нарешті пощастило. Ти теж спочатку була ласкава, мила, приймала моїх дітей, разом зі мною їх відвідувала.

А тепер що? А тепер одні докори!

– Мишко, ти давно не дотримуєшся наших початкових домовленостей. Про що ми домовлялися? Що твоєї колишньої в нашому житті не буде. А що вийшло?

Сподіваюся, ти знайдеш час, щоб хоч забрати мене з пологового будинку…

– Заберу, ну що ти, Олю. Може, це у тебе гормони напередодні так вирують? Аліна каже, що так буває.

– Колесников, краще мовчи. Я зараз зберу сумку і піду спати, а вранці ти відвезеш мене до пологового будинку.

Через два дні Ольга народила абсолютно здорову, чарівну дівчинку.

Радісна, вона зателефонувала чоловікові, попросивши принести в передачі кілька забутих вдома речей.

А у відповідь почула:

– Олю, тільки післязавтра зможу, я у дітей.

– Знову?! – з очей Олі бризнули сльози, – у тебе дружина народила, Михайло! Невже не можна просто бути тут, у місті, в такий важливий для нас обох момент?

– Там з Дмитриком проблеми, він побився, пробив голову іншому хлопчикові… Мама без мене вирішити це не може.

– Зрозуміло. Що ж, тоді маму попрошу. Вирішуй свої проблеми, Мишко, якщо тобі на мої наплювати.

Вночі Оля лежала без сну, розмірковуючи про подальші перспективи її шлюбу. Надій на те, що Михайло зміниться, було мало.

Ось як буває, він хороший батько, але абсолютно марний чоловік.

І все ж, подумавши, Оля вирішила дати йому шанс. Можливо, побачивши маленьку доньку, Ладу, він постарається все змінити.

Виписали їх з пологового будинку на п’ятий день. Чоловік з мамою, друзями і далекими родичами влаштували Олі з донькою гучну і пишну зустріч, було багато подарунків.

Чоловік тримав доньку на руках і, здається, був щасливий. У перший місяць він пообіцяв не їхати надовго, намагався повернутися до купання Лади і взагалі поводився ідеально.

Ольга навіть зраділа. Їхня родина нарешті стала схожою на ту, про яку вона мріяла.

Видимість щасливої родини зруйнувалася одного п’ятничного ранку — Михайлові хтось зателефонував. Розмова була короткою. Потім він встав і почав збиратися.

— Ти куди? — сонно запитала його Ольга.

– Треба встигнути доїхати, Аліну сьогодні виписують з пологового будинку. Зустріну їх з донькою разом з братиками.

– Зачекай, Мишко, а ти там до чого? Нехай її новий чоловік і зустрічає, батько дитини. Що за мексиканський серіал ви з колишньою знову влаштовуєте? А як же робота?

– Подзвоню і відпрошуся, це не проблема. Співмешканець її кинув, тепер Алінка – багатодітна мати. І допомагати я їй не перестану, навіть не проси. Оля, скільки можна повторювати одне й те саме? Я ж тобі все пояснив!

Михайло поїхав. Ольга погодувала доньку і пішла з нею гуляти. Прогулюючись алеями парку, жінка думала про те, що втомилася від цих роз’їздів і метань чоловіка.

Занадто він був прив’язаний до тієї, першої сім’ї. А вона ніби й не важлива.

Живе на всьому готовому, квартира її, іпотеку і комуналку він не платить. Ну, купує зрідка продукти, а так і їжа на ній.

Але прийняти рішення виявилося складно. Ще кілька місяців Ольга і Михайло продовжували вести спільне життя, чоловік у міру сил допомагав з дитиною по буднях, а у вихідні їхав.

Молода мати вже повернулася до роботи і потихеньку розбирала накопичені завали клієнтських завдань. Їй просто не було коли починати цю важливу розмову.

Одного разу, посеред тижня, пролунав дзвінок у двері.

Чоловік гуляв з Ладою. Вирішивши, що це він, Оля пішла відкривати.

За дверима виявилася перша дружина Михайла, Аліна, помітно хмільна, з набряклим свіжим синцем на щоці:

– Привіт, Михайла поклич, він вдома? – церемонитися перша дружина явно не збиралася.

– Він з Ладочкою в парку гуляє. А ти тут як опинилася?

– Я тут в гостях, – посміхнулася Аліна, – але все пішло не за планом. Нехай він мене додому відвезе. І дай попити, бачиш, я тут від спраги помираю.

В квартиру Аліну Оля не пустила, але води винесла. Вона одяглася, дійшла до парку, забрала у Михайла коляску і розповіла йому про візит колишньої дружини.

Той відразу ж кинувся до будинку, забувши і про Ладу, і про Ольгу.

– Ну, ось і все, – подумала Оля, – ця твоя, Михайле, витівка стала останньою краплею. Повернешся — відразу ж вижену! Хмільна, брудна, з синцями колишня для тебе набагато важливіша і потрібніша, ніж ми з донькою…

Вдома Оля вклала дитину спати і почала методично збирати речі чоловіка у валізи і сумки. Михайло в цей день додому не повернувся і не подзвонив.

Вона просто надіслала йому повідомлення:

«Приїжджай за речами. Я подаю на розлучення».

Звичайно, він спробував помиритися, викликав її на розмову, приїжджав до матері Олі, але та стала на бік дочки.

Інна Степанівна заради онуки пішла з роботи на заслужений відпочинок на 3 роки раніше і погодилася сидіти з Ладою, поки Оля працює.

У тещі Михайло не знайшов ні підтримки, ні розуміння.

Свекруха дзвонила Ользі, намагалася її напоумити, тиснула на жалість, але Оля уперлася і пояснила, що їй такий чоловік не потрібен.

Тепер Михайло приїжджав до дочки на один з вихідних днів, гуляв з нею, грав і був чудовим недільним татом. Оля мудро вирішила не заважати спілкуванню.

Але, коли Михайло запропонував відвезти Ладу, щоб познайомитися з братиками, вона відповіла відмовою.

Подружжя розлучилося, Михайлу присудили аліменти.

Через місяць Оля від спільних знайомих дізналася про те, що її колишній повернувся до Аліни.

Тепер Михайло фактично самотужки виховує трьох дітей, поки його благовірна гуляє з іншими чоловіками і весело проводить час.

Оля ні про що не шкодує – вона вважає, що зробила правильний вибір.