Сьогодні день мого народження, але я нещасливий, бо знаю, що вдома на мене ніхто не чекає. Зазвичай всі свята в будинку відзначають із шиком та блиском, але тільки не моє свято.

У моєї тітки Галі є дві доньки, то в їхні дні народження ми всі йдемо в ресторан, а мене навіть не вітають.

Не любить мене ніхто, але раніше все було по-іншому. Коли мої батьки були живі, ми всією сім’єю ходили на каруселі, їли морозиво, а іноді мама кликала клоунів, яких я дуже люблю.

Мої дні народження були веселими та яскравими, я отримував багато подарунків від батьків та друзів.

Жаль, що все це тепер лише спогади. Батьків не стало два роки тому; іноді я думаю, що всім було б краще, якби і я пішов разом із ними на небо. У тітки Галі мені погано, її дві дочки мене завжди дражнять, а коли я заступаюся за себе, то їхня мама ставить мене в кут.

Це так несправедливо. Продзвенів дзвінок, всі зібралися йти додому, а я все сидів на місці. Це помітила моя вчителька і підійшла до мене.

— Коленько, а ти чого сидиш, додому не збираєшся? У тебе ж сьогодні день народження, тебе вдома зачекалися – лагідним голосом сказала вона мені. Я розплакався. Не зміг стримати сльози.

Розумію, що я чоловік, що мені 11 років, я не маю плакати, але в цей момент я не зміг стримати сліз. Я розповів Анастасії Вікторівні все те, що я мав на душі.

Вона мене не перебивала, спокійно вислухала. Коли я перестав розповідати про свою непросту долю, то вчителька дістала з сумки плитку шоколаду та вручила її мені. Я був дуже радий, ніби мені подарували найкращий подарунок у світі.

Я обійняв її, а вона мене поцілувала в верхівку. Вона попросила мене сходити з нею до психолога. Те саме я розповів шкільному психологу Олені Матвіївні.

Я бачив, як у жінки розплакалися очі від моєї історії. Вона погладила мене по голові та попросила вийти. Я недовго чекав на класну керівницю, вона вийшла і запропонувала проводити мене до дому. Вона піднялася зі мною у квартиру. — Галино Олексіївно, прошу вас завтра прийти до школи.

На нас чекає серйозна розмова — сказала вчителька і пішла. Наступного дня ми з тіткою Галею разом пішли до школи. Вона зайшла до кабінету до психолога, де з нею поговорили про мене.

Вийшла вона з кабінету з кислим обличчям, я злякався, що вдома на мене чекає сильна порка, але цього не сталося. Тітка Галя була до мене добра і ввічлива, вона навіть спитала мене, що я хочу на вечерю: раніше такого не було.

КІНЕЦЬ.