Я з своїм чоловіком прожила майже 30 років у шлюбі, і ніколи від нього квітів не отримувала, а тут, приїхала я з Греції у відпустку, а мій чоловік мене з букетом квітів зустрічає.

В хату зайшла – а там вже стіл накритий, діти стали з’їжджатися.

Я навіть не відразу зрозуміла, до чого весь цей пафос, наївно подумала, що чоловік так скучив за мною.

Адже я на заробітках вже 10 років. В Грецію мене забрала сестра мого чоловіка. Вона першою поїхала, стала дуже навіть непогано заробляти, і мій Василь сам запропонував і мені спробувати.

– Ти, Ганно, їдь. Он, Леся моя якось справляється, і ти справишся. А нам будинок треба відремонтувати, – сказав Василь.

З чоловіком ми завжди добре жили, душа в душу. От тільки здоров’я у Василя було не дуже, я його берегла як могла, на заробітки не пускала, бо мені ж чоловік більш потрібний, ніж гроші.

Тож коли Василь мені запропонував їхати в Грецію до його сестри, я без зайвих думок погодилася. Я ж хотіла як краще. А вийшло так, що я і без чоловіка, і без хати залишилася.

Сіли ми за стіл, Василь встав такий серйозний, і каже, що має для нас новину. Я могла про все подумати, але аж ніяк не про таке.

– Пробач, Ганно. Але за 10 років ми з тобою чужими стали, тому у мене інша жінка з’явилася, тому при дітях наших повідомляю тобі, що хочу розлучитися з тобою.

Сказати, що я була ошелешена почутим, це нічого не сказати. А мої сини в цей час спокійно їли шинку, наче і не чули, що щойно сказав їхній батько.

Невістки теж би не втручалися, якби мій Василь не заявив, що він хоче і хату ділити. У нас в селі, взагалі, ніхто про таке не чув. Як це – ділити хату?

Хоче чоловік йти до іншої – збирає свої речі і йде! А тут мій чоловік таке заявляє! То він сам точно таке не придумав – його пасія це йому нашептала.

Виходить так, що будинок, який я будувала за свої гроші, я тепер маю з чоловіком ділити?

– То ти, Василю, дім зібрався продавати? – питаю. І в цей час дивлюся на реакцію невісток і синів, а вони вже теж нарешті включилися, бо зрозуміли, що без спадщини залишаться.

– Та чого зразу продавати? – став заїкатися Василь.

– Ми з Марічкою сплатимо тобі твою частку, і будинок нам залишиться.

– А чим збираєшся платити? Тими грошима, які я тобі висилала?

– Ну, це ж наші спільні гроші, – заявив Василь.

– Ага, – кажу.

– Заробила я, а гроші спільні. Ну нехай, кажу, віддавай мені мою частку, і я повертаюся в Грецію. Про вас тепер ні чути, ні знати нічого не хочу.

Потім я звернулася до синів і невісток.

– Тепер ви собі з батьком і його новою дружиною господарюйте. Захоче тато – залишить вам спадщину, а не захоче – то все дістанеться його дружині і її дітям.

Я свою старшу невістку завжди не дуже любила, бо вважала її жадібною, але тут ця її риса спрацювала нам на користь.

– Мамо, тату, ну що ви собі таке надумали – на старості років розлучатися, майном ділитися. Та з нас все село сміятися буде. Самі подумайте, навіщо воно вам?

Тепер я вже точно була впевнена, що діти не дадуть Василеві хату забрати. Тому я сказала, що йду до своєї подруги, а сама їх лишила поговорити.

Не знаю, що там сини батькові своєму казали, тільки передумав Василь майном ділитися. Сказав, що поки-що залишає все як є, і йде до своєї Марічки з пустими руками.

Це теж мене не дуже тішить, бо підозрюю, що якраз з пустими руками він їй і не дуже потрібний. Але, поживемо – побачимо.

А поки-що я не знаю, як правильно робити далі, щоб в підсумку не залишитися без нічого.

Джерело