Коли в третій годині ночі Люда з вередуючим малюком вийшла в коридор, чоловік не стримався і висказав невістці все, що про них думає.

– Ще раз таке повториться, то вилетите всі четверо на орендовану квартиру.

– Але ж ви тут не одні. Алісі також завтра в школу, їй виспатись потрібно. Та й про сина ви б подумали, він у нас єдиний годувальник. Ви ж на свою зарплату охоронника не сильно розженетесь.

Я вже до ранку очей не зімкнула.

Коли Антон дізнався, що Люда подарує йому другу дитинку, він додумався до того, щоб з’їхати з орендованої квартири і перебратися в нашу квартиру. (в планах було економити гроші)

Я була проти, бо квартира мало що двокімнатна, так ще й дуже мініатюрна.

Але йти проти сина ми не сміли, бо він в цій квартирі прописаний. Син, невістка, онучка і за пару місяців онук почали жити під одним дахом з нами з чоловіком.

Спершу Антону не сподобалось те, що я їх сім’ю поселила в колишній дитячій, а вона менша за нашу з чоловіком кімнату.

– Я тобі цією кімнатою не поступлюсь, бо мені тут зручно. Та й улюблене ліжко наше не поміститься у цій кімнаті і шафа там не стане. Словом, як хочете жити, то живіть, але на інше не розраховуйте.

Невістка всім своїм виглядом і не тільки показувала, що їй в нас жити не зручно, але ми нікого не тримали.

Ми з чоловіком зранку до вечора на роботі, а ввечері якось та й ладнали, а якщо точніше, то закривали на все очі.

Онук був вередливим з перших днів.

Інколи невістка серед ночі могла його плачучого винести на коридор, щоб ми з дідом чули, що їм тісно.

Одного разу чоловік таки не стримався, бо зранку ж всім на роботу, а сон як рукою після такого зняло.

Я вже і з сином говорила, що надто вільно себе Люда його в нас почуває, але Антон каже, що так і має бути, бо вона його половинка.

І якщо спершу вони хоч за комунальні платили, то зараз і хліб до хати не завжди куплять.

– Ми двох дітей ростимо. Де нам взяти гроші?

Але ж на початку оренду мали чим платити, а зараз що змінилося?

Але це ж зрозуміло, невістка кожного разу гуляючи з коляскою, каву купує, а інколи і не одну. Жити вони хочуть на широку ногу, тільки за наш рахунок…

Як мені позбутися цих родичів? Чи гарно буде з нашого боку їх попросити піти? Мені онуків шкода, але це не життя, як для них так і для нас…

Джерело