Мені 65 років, вже понад 15 років я працюю в Італії. Мене покликала сестра, я погодилася. З чоловіком у нас погані стосунки. Не знаю, чому я обрала саме його та терпіла весь цей час. Хоча, раніше моєю основною метою було вийти заміж, а за кого не так вже й важливо. Як стукнуло 18, одразу вийшла заміж за Олега.

На початку наше подружнє життя було не таким і поганим. Жили в одному будинку з моїм татом. Правда, будинок був уже старий, але нічого кращого Іван не міг мені дати. З народженням дітей усе гіршало. Олег ходив на роботу, але цих грошей я ніколи не бачила. Добре, що нам допомагала моя мати.

Коли дочки стали вже дорослими і розпочали самостійне життя, я серйозно задумалася про свою долю. Все було настільки погано у матеріальному плані. Тому обидві вони пішли жити до своїх чоловіків. Обом попалися не дуже приємні свекрухи. Важко їм там було.

Потім настали такі часи, що люди з нашого села почали виїжджати на заробітки, хто куди, але найчастіше до Італії. Однією з таких була сестра. Після повернення з Італії Світлана зайшла до мене в гості. За чотири роки на заробітках вона зробила гарний ремонт у будинку, дах перекрила, паркан поставила, всі сусіди були в шоці.

Ми сиділи з нею і розмовляли. Зайшла мова про те, чи не хочу я разом із нею поїхати? Вона гарантувала мені, що там я зможу змінити своє життя на краще та заробити грошей. Я обіцяла, що подумаю, але вона сказала, щоб я швидше ухвалювала рішення, бо часу було мало.

От і погодилася, а що зволікати. Сестра після приїзду одразу знайшла для мене роботу. Тоді я була налаштована заробити дочкам на житло, щоб ті жили у своїй квартирі і не слухали закидів від свекрухи, що вони прийшли до їхнього дому ні з чим.

Відверто кажучи, мене мучило сумління. Цю мету мені вдалося виконати за сім років. Кожній купила однокімнатну квартиру. І протягом семи років один чи два рази на місяць пакувала сумки з продуктами і передавала. Все порівну, щоби не сварилися і не ображалися.

Чоловік старшої доньки теж їздив на заробітки до Німеччини, тож вони швидко продали однокімнатну та купили трикімнатну квартиру. У них було дві доньки та один син, тому заради них і старалися. Молодша дочка мала одного сина, тож вони з чоловіком купили двокімнатну квартиру, відповідно продали однокімнатну. Я була переконана, що вже достатньо дала та допомогла дітям і можу почати жити для себе.

Поступово почала відкладати кошти для себе, можливо, собі на квартиру чи машину, чи відпочинок. Забула сказати, що я тепер одна. Мама пішла з життя дев’ять років тому, а чоловік три роки тому. На тижні зателефонували дочці та повідомили, що двоє онуків майже одночасно планують весілля.

Дочки думали, що я дам їм гроші, які збирала для себе, на покупку квартири. Але я була змушена відмовити. Бо грошей вистачило б на однокімнатну квартиру. Мені також треба десь і на щось жити. На жаль, дочки цього не зрозуміли, подумали, що я пошкодувала для них грошей, образилися на мене. І після цього не писали та не дзвонили мені. Ось така їхня подяка за все, що я зробила для них.

КІНЕЦЬ.