Склалося так, що у мене з моєю старшою сестрою Оксаною не дуже добрі відносини останнім часом, на жаль.

Пам’ятаю навіть випадок один зі свого дитинства, коли вона всерйоз говорила нашим з нею батькам, що їй не пощастило, адже вона має сестру таку як я.

Поки мама не розповіла мені все, я не розуміла, звідки в сестрі таке ставлення до мене і чому вона зовсім не любить мене.

Виявилося, що просто Оксана завжди мріяла бути єдиною дитиною в нашій сім’ї, щоб вся любов наших тата з мамою, смаколики різні і іграшки діставалися лише їй.

Я сподівалася, що її таке відношення до мене швидко закінчиться, адже вона тоді була просто малою дитиною і таке часто буває, я намагалася в дорослому віці з Оксаною порозумітися, знайти спільну мову, старалася, як могла.

У свій час я навіть здавалося, що мені це вдалося – коли у Оксани з’явилися свої діти, і не було можливості сидіти з ними вдома, то я підтримувала її як могла, допомагала їй в усьому.

Я була для неї справжньою підтримкою в непрості для неї часи.

На той момент у моєї сестри на роботі був досить таки непростий графік: два дні працювала, а два інших – відпочивала.

Через таку непросту роботу Оксани, мені довелося під її графік підлаштовуватися, адже я дуже хотіла допомогти їй, підтримати в усьому свою сестру.

Більшу частину часу, коли Оксани не було вдома, я виконувала роботу няньки для своїх племінників, не варто й пояснювати, скільки часу у мене на це йшло.

За свою допомогу я, ніколи нічого не просила, жодної копійки за свою роботу у Оксани не брала.

Адже, не дивлячись на всі наші негаразди, які були між нами, сестра для мене рідна людина, ближчої у мене немає.

Я сподівалася лише на те, що Оксана стане ставитися до мене краще і буде добрішою до мене, адже я стільки добра зробила для неї і її дітей.

А півтора роки тому я стала мамою маленької донечки, і відтоді моя рідна сестра Оксана ніби забула до мене дорогу.

Якщо раніше вона приходила до мене в гості з племінниками, в основному, щоб в черговий раз залишити їх у мене, адже звикла, що я їй завжди допомагаю і вже впоратися без мене їй нелегко.

Але коли вона зрозуміла, що тепер мені самій потрібна допомога, адже тепер маленька дитина у мене – просто перестала ходити до нас.

Я розумію, що моя рідна сестра Оксана не має щось для мене робити, але все-таки мені дуже прикро.

Виходить так, що коли я була корисна їй свого часу – вона робила вигляд, що я для неї мало не найближча людина на світі, добре ставилася до мене, часто спілкувалася ми, іноді проводили разом час десь в кафе за чашечкою кави, а як тільки стала не потрібна – вона про мене забула і залишила розбиратися зі своїми проблемами самотужки.

На сьогоднішній день мені нема в кого попросити допомоги з дитиною, і тому я втомлююся сама, бо з усім самій доводиться справлятися.

Я була б рада, навіть якби моя Оксана просто приходила до мене в гості хоч іноді, і приділяла племінниці, моїй єдиній маленькій донечці, трохи свого часу, щоб я змогла зайнятися іншими справами, які мені потрібно зробити, адже моя дочка дуже неспокійна, і практично вона постійно зі мною.

До всього хотілося б додати, що моя рідна сестра Оксана живе близько, але завжди знаходить купу відмовок, щоразу щось нове вигадує, щоб до мене не приходити.

Вона ніколи навіть на руки мою дочку не брала – таке відчуття, що тепер вона до неї ставиться так само, як в дитинстві до мене.

Найприкріше, що Оксана мені навіть дитячими речами не допомагає, хоча я свого часу багато чого їй подарувала, я стільки речей купила для її дітей, і зараз була б не проти заощадити на покупках, скориставшись хоча б старим одягом, іграшками та коляскою племінників.

Не знаю, як зрозуміти все те, що відбувається зі сторони моєї сестри, прикро, що так склалася, адже я витратила багато часу і сил на чужих дітей, а подяки за це так і не отримала.

Рідна людина відвернулася просто від мене у найважчий час. Але я не розумію чому.

Невже через те, що вона такі і не полюбила мене, хоча я її рідна сестра?

Чи варто мені взагалі горнутися до неї?

КІНЕЦЬ.