Валерій ретельно розглядав свій телефон, виявивши тріщину на екрані. З тяжким зітханням він попрямував до найближчого сервісного центру.

Йому треба було полагодити його якнайшвидше. Увійшов до приміщення, де стійка з обладнанням відділялася від зони очікування.

Яке ж було його здивування, коли за стійкою він побачив Олену – дівчину зі свого дитинства, яку всі в школі дражнили за її сором’язливість і дивність.

“Олено?” – здивовано промовив Валера. Вона підвела очі і впізнала його: “Валера? Це ти? Скільки років!” “Так, минуло багато часу. А яким чином ти стала майстром з ремонту телефонів?” – Зацікавлено запитав він. Олена посміхнулася: “Після школи я поїхала до міста, щоб навчатися.

Мені завжди подобалася техніка, і я вирішила навчитися цій справі. І ось я тут.” Вони продовжили розмову і Валера зрозумів, що Олена змінилася.

Вона стала впевненою у собі жінкою з яскравими очима та заразливою усмішкою. Вона була талановита, розумна та красива. Ті роки у школі, коли всі дражнили її, були далеко позаду. “Знаєш, Олено, мені соромно за те, як я поводився у школі,” – сказав Валера.

Олена глянула на нього: “Ти не був поганим. Всі ми були дітьми і робили дурниці. Головне, що ти зараз бачиш мене інакше.” З того часу Валера та Олена стали проводити більше часу разом.

Вони гуляли, обговорювали свої мрії та плани на майбутнє. Незабаром між ними спалахнуло почуття, яке ніхто з них не очікував відчути. Вони обидва усвідомили, що минуле – це лише галас у їхній історії, а справжня краса людини відкривається, коли ти готовий бачити її.

І саме завдяки зламаному телефону двоє людей знайшли одне одного знову, з наміром більше ніколи не втратити в майбутньому.

КІНЕЦЬ.