Я працюю з однією дівчиною, яка нещодавно приєдналася до нашої команди. Мене, як і інших чоловіків у колективі, тягнуло до неї. Мила, тендітна та приємна посмішка.

Кожен, мабуть, хотів би піти на побачення з такою жінкою. Але нікому не пощастило привернути її увагу. Вона відхиляла кожну пропозицію. Завжди мала причину. Іноді немає вихідних, іноді вона приїжджає до батьків у село, а іноді в неї вже призначено зустріч із друзями.

Оскільки Мілана недоступна, більшість наших колег з цим мирилися. Але незабаром ми помітили дещо ще. Вона ніколи не їла в нашій їдальні; натомість вона приносила все у саморобній тарі.

Чай вона приносила у старому термосі. І вона майже ні з ким не спілкувалася. Деякі люди навіть помітили, що вона не посміхається.

Тому її прозвали “самітницею”. Звичайно, ніхто не наважувався сказати це в обличчя, але між собою вони це часто робили. Це застало нас зненацька. Чи буде їй приємно приходити на роботу і зустрічати осудливі погляди співробітників? Багато хто перестав з нею спілкуватися.

Начебто вони почали бойкот. Ми вдавали, що не помічаємо її. Тільки наша стара прибиральниця розкрила всю правду про дівчину. Вона вибігла на сходи і почала плакати.

Там її й помітила прибиральниця, яка мила сходи. Марина Аркадіївна вже давно пенсіонерка, але працює у нашому офісі прибиральницею, прекрасна жінка.

Марина Аркадіївна почала заспокоювати дівчинку, бо їй стало її шкода. В результаті вони почали розмовляти між собою. Ми були приголомшені,

коли прибиральниця почала розповідати нам усю правду. Вона виявила, що не все так просто, як здається на перший погляд. Мілана доглядає тяжко хвору дочку. На лікування їй потрібні значні засоби, яких у неї, звісно, немає. Її зарплата дозволяла їй лише купувати ліки для доньки.

Чоловік дівчини не витримав такого навантаження та кинув її з хворою дитиною і навіть не згадує про них. А вона живе з матір’ю, яка також надає допомогу, хоча б доглядає дитину, поки вона працює.

Ми не знали, що сказати у відповідь. Наступного дня ми вибачилися перед співробітницею.

Вона розплакалася. А за два дні ми почали збирати кошти для її дочки і навіть розмістили в Інтернеті інформацію про те, що дівчинці потрібна допомога. Ми сподіваємося, що вона нас пробачила і прийме нашу допомогу.

КІНЕЦЬ.