Моє життя було далеко не гладким. Я часто міркую, що це божественне покарання. В надії змінити обставини та забезпечити своїх дітей я вирушила до Італії, щоб заробити грошей.

Я сподівалася, що гроші можуть змінити моє життя та стосунки оточуючих до мене, але навіть мої діти після моїх зусиль не цінували того, що я робила, що глибоко засмучувало мене.

Будучи сиротою, я росла під опікою своєї тітки після того, як мої батьки пішли в кращий світ, коли я ще вчилася в школі. Її будинок в іншому селі, звичайно, був кращим за дитя чий будинок, але це не було щасливим місцем для мене.

У тітки вже було четверо дітей, і я була п’ятим ротом, який треба було годувати, додатковою дитиною, про яку треба було дбати. Я часто мріяла про власний будинок, але ця мрія не здійснилася навіть після заміжжя. Незабаром після закінчення школи сусідка запропонувала своєму синові Зеновію зробити мені пропозицію.

Він був старший за мене на 13 років і був гідною людиною. Ми одружилися, але кохання між нами ніколи не було, навіть після народження наших трьох дітей. Життя зі свекрухою було випробуванням.

Вона ніколи не втручалася в наше життя, але вона завжди мала роботу для мене. Її нескінченні скарги чоловікові на мене ускладнювали моє і так несолодке життя. Я віддавала все своє кохання дітям і просто терпіла чоловіка та його матір. Коли діти виросли і поїхали, я теж вирішила, що мені час їхати.

Тому я переїхала до Італії, пообіцявши сім’ї, що висилатиму гроші на новий будинок. Я заробила достатньо грошей на будинок, але вирішила, що він належатиме тільки мені. Коли обіцяні гроші не прийшли, свекруха, а потім і чоловік висловили своє невдоволення. Однак їхні погрози розлу чення не налякали мене, а навпаки, принесли мені щастя і навіть спокій.

Я пробула в Італії близько десяти років, навіть пропустивши весілля своїх дітей. Вони відчували себе покинутими, переважно тому, що я не надавала їм фінансової допомоги.

Але в Італії я зрозуміла важливість самозабезпечення. Моє першочергове завдання було забезпечити себе житлом, після чого я могла допомагати і своїм дітям. Повернувшись до України, я купила собі будинок та повернулася до Італії, щоб заробляти вже для дітей.

Я ділила зарплату порівну між ними, але це не покращило наші стосунки. Вони стали на бік батька, зви нувачуючи мене в еrоїзмі. Незважаючи на мої старання все виправити, розлад між нами зберігається досі… Невже я припустилася такої жахливої помилки? Невже я не заслуговую на вибачення?

КІНЕЦЬ.