Я з дитинства прагнула більш розкішного життя. Для мене це було життя в мегаполісі, з будинками, з повністю дзеркальними стінами, щоб усе було гармонійно, було гарно і зі смаком, а не напівзруйновані будинки в селі, в яких живе людей не менше, ніж у тих висотках. Саме тому з самого дитинства я й намагалася досягти всього цього своїми зусиллями, навчалася дуже старан но, з усіх сил, щоб не отримати жодної трійки, або навіть четвірки.

Таким чином, школу я закінчила з золотою медаллю, і після школи я вступила в універ у місті. Це місто було не найбільшим, але вже якийсь прогрес після села був, чому я була, звичайно ж, рада. Універ я закінчила на відмінно, ось тільки друзів у мене було мало. Все ж таки, весь вільний час я віддавала навчанню, і на все інше, як і на спілкування, часу просто не залишалося. Після закінчення універу я переїхала жити до столиці країни, і моя зарплата дозволила мені куnити квартиру у тих висотках.

І що я зробила після кількох тижнів життя там? Я переїхала до села. Мене називали божевільною, але люди у мегаполісах були якимись неживими. Вони звикли до того, що живуть у розкоші, вони від цього втомилися. У мене постійно було таке почуття, що місто порожнє, а в селі, де живуть люди, які бачили багато чого, як хорошого, так і nоганого, набагато щирі… а це ж і є справжня розкіш.

КІНЕЦЬ.