Все своє життя Сергій прожив у дитячому будинkу. Його рідна мати відмовилася від нього прямо у пологовому будинку. Не щастило хлопчику й із прийомними батьками. Йому було лише 9 років і за цей час його вже шість разів повертали назад до дитячого будинkу прийомні батьки.

А тепер уже ніхто й сподівався, що його всиновлять. Сергій пам’ятав першу сім’ю, яка його всиновила. Вони не мали своїх дітей. Мама була дуже весела і від неї так чудово пахло. Вона чудово ставилася до Сергія і ласкаво називала його: сонечко. А потім мама завагітніла, і Сергій виявився непотрібним.

Його повернули до дитячого будинkу. Сергій благав прийомних батьків не віддавати його назад до дитячого будинку. Він обіцяв батькам, що поводитиметься дуже добре.

Але його все одно віддали назад. Потім Сергійко ще кілька разів уси новлювали. Але щоразу повертали назад. З різних причин: то він багато їв, то часто хворів, то мало розмовляв, то в нього не було музичного слуху.

Сергій із веселого та товариського хлопчика перетворився на замкнуту та мовчазну дитину. Якось дитячому будинkу виділили гроші на ремонт і у дитячому будинку розпочалися роботи. Тож діти з дитячого будинку почали навчатися у міській школі. До Сергія першого ж дня підійшов хлопчик із класу, в якому він тепер навчався і запропонував з ним дружити.

Сергій цьому дуже здивувався, але погодився. Цього хлопчика звали Антон. З цього дня хлопці стали дружити. За тиждень вони стали справжніми друзями.

І на уроках, і на перервах – вони завжди були разом. А потім йшли додому також разом. Антон проводжав Сергія до дитячого будинку. А одного разу Антон запросив Сергія до себе додому, у гості, пограти на комп’ютері. Удома була мама Антона. Вона познайомилася із Сергієм.

Потім вона нагодувала їх смачним обідом. І весь час з величезним жа лем дивилася на Сергія. — Сергію, якщо хочеш, то ти можеш приходити до нас на вихідні і можеш залишатися ночувати, — сказала Антонова мама. Серьожка цьому дуже зрадів і дуже здивувався: він уже забув про те, що на світі є людська доброта.

— Щоправда, можна? Я вам заважати не буду? – здивовано спитав Сергійко. — Звичайно можна! Нікому ти заважати не будеш! — Відповіла мама Антона і так тепло і ніжно посміхнулася Сергію. А потім до себе на розмову Марію Михайлівну запросив директор дитячого будинkу. — Добрий день.

Мене звуть Катерина Семенівна. Я директор цього дитячого будинkу. Я хочу поговорити з вами про Сергія, — сказала жінка. — Здрастуйте, я Марія Михайлівна. Я — мама Антона, який так потоваришував із вашим Сергійком, — уявилася мама Антона. — Ви знаєте, історію Сергія?

— Запитала Катерина Семенівна. — Яку історію? Щось страшне? — Здивованим голосом запитала мама Антона. — Розумієте, річ у тому, що Сергій має дуже важку долю. Сергій — чудовий хлопчик, він дуже добрий і веселий. Але його вже шість разів повертали прийомні батьки, відповіла Катерина Семенівна. — Який жах! Бідний Сергій! — Пробурмотіла мама Антона — Розумієте, я дуже хвилю юся за Сергія.

Він так потоваришував із вашим сином. Це дуже добре. Але що буде, коли в дитячому будинку закінчиться ремонт, і Сергій уже не вчитиметься в одному класі з вашим сином? Минуло два місяці. Ремонт у дитячому будинkу закінчився, і Сергій став навчатися у школі, яка була у дитячому будинkу.

Але з Антоном вони бачилися щодня: то Сергій приходив до Антона в гості, то Антон приходив до Сергія до дитячого будинkу. Минуло півроку, Марія Михайлівна вирішила вси новити Сергія. — Сергій відразу ж став для мене рідним. Ми вже з Антоном не уявляємо свого життя без цього чудового хлопчика, — сказала Антонова мама директору дитячого будинkу.

КІНЕЦЬ.