– Ларисо, твої діти вже зовсім знахабніли! – Заїхавши за дружиною після закінчення її робочого дня, нервово сказав Костя.

– Що знову не так? Хтось із них знову не помив тарілку? Чи слухав музику надто голосно, і ти під час обіду не зміг поспати? Що? – Запитала вона чоловіка голосом, повним іронії.

– Ні! Твоя дочка сьогодні приперлася до мене на роботу, і просила п’ять тисяч!

– Чого це вона прийшла до тебе? – трохи напружилася Лариса, почувши це.

– А це мені звідки знати? Це ж твоя дочка!

– А ти їй грошей дав?

– Запитала вона відразу.

– Ні, звичайно!

– Відповів Костя дружині, не розуміючи, як можна поставити таке питання взагалі.

– Чому?

– Ларисо, а з якого дива я даватиму їй грошей, та ще й у такій кількості? Ти головою думай!

– А що ж у цьому такого? Міг би й дати! Не збіднів би!

– Твоїй дочці двадцять років! Вона закінчила якийсь там коледж, та працює! Живе з нами, так само, як і твій синочок! А значить, якісь гроші у неї повинні бути! – зробив Костя висновок.

– Не тобі вирішувати, де і як жити моїм дітям! Зрозумів? Ось своїм і висловлюй це все!

– У моїх уже сім’ї! І вони не жебракують у мене ні на що! – відповів Костя.

– Моїм ще рано мати сім’ї, Костю! Досить взагалі на них постійно наїжджати! – розлютилася на чоловіка Лариса.

– Але не рано жити окремо! Одній двадцять років, другому двадцять два… Ларисо, ну це вже перебір!

– Так! Мене ці твої балачки вже дістали! Досить чіплятися до них постійно! Вони тобі якось заважають? Ні! Ось і ти на них не гарчи постійно!

– Так! Вони мені заважають! Щодня вдома не можу розслабитися, навіть з тобою нормально наодинці побути не можемо! Ларисо, ну вони ж не малюки якісь, щоб бігають до тебе з кожного питання! – не поступався він дружині.

– А мені подобається, що вони зі мною діляться всім, і що я їх бачу щодня! Ти просто не мати, і тобі не зрозуміти цього! – Зробила вона висновок.

– Тоді нехай до мене не підходять по гроші! Сама їх спонсуй! Зрозуміло? – Підвищив Костя голос на дружину.

В цей час вони вже під’їжджали до будинку, і розмова була трохи перервана.

Піднявшись додому на вісімнадцятий поверх, Лариса і Костя побачили вдома чотирьох незнайомих молодих людей, які спустошували їх холодильник, і поводилися, як удома.

– Хто ви такі? – Закричав на всю квартиру Костя.

Дівчина, що сиділа з келихом ігристого за столом, від переляку впустила його на підлогу. Скло та напій розлетілися по кухонній підлозі.

На цей шум вийшла з кімнати Наталка, дочка Лариси, разом зі своїм хлопцем.

– Що тут діється? – крикнула дівчина.

– Це твої дружки там сидять? – На підвищеному тоні запитав її Костя.

– Так, мої!

– Костя, що ти так завівся! Нехай молодь відпочиває! – сказала Лариса чоловікові, мімічно показуючи дочці, щоб її друзі разом із нею перемістилися в її спальню.

– Що я так завів? – Закричав він. – Ми з тобою приїхали з роботи! Я хочу відпочити! Розслабитися! А як я це зроблю, якщо у квартирі купа не знайомих людей, яких ми не запрошували?

– Костя, годі кричати! Ми з хлопцями зараз підемо! – Не розуміючи роздратування чоловіка матері, сказала дівчина.

– Якого біса вони взагалі тут роблять зараз? – продовжував кричати він.

– До мене в гості прийшли! Мені що, питати дозволу ще в тебе треба, чи що? – Так само підвищеним голосом відповідала йому Наталя. – Це і мій дім теж!

– Ларисо! Якщо зараз дружки твоєї доньки не звалять з нашої квартири, я за себе не відповідаю!

– Доню, йдіть із друзями посидіти десь… А то тут зараз істерика початися може, – змовницьки сказала Лариса дочці.

Дівчина невдоволено скривила обличчя від цієї пропозиції, але не стала сперечатися з матір’ю, а зайшла на кухню і сказала своїм друзям, що настав час їм переміститися кудись в інше місце.

Всі швиденько зібралися та пішли. Єдине, сама Наташа зі своїм хлопцем трохи затрималися, щоб прибрати скло від келиха з підлоги кухні, та пішли слідом за всіма.

Перед виходом молодих людей Костя крикнув із вітальні:

– Ларисо, всі ці малолітки звалили із квартири?

– Ні! Не всі! Якщо щось хочеш сказати, виходь і кажи мені це в обличчя, а не матері скаржся на мене, як завжди! – Крикнула Наталка.

– Ти за язичком своїм стеж, доки я тобі його не вкоротив! – виходячи з вітальні, зло сказав Костянтин.

– Мамо! Він мені загрожує! – Крикнула Наталка.

На цю фразу відразу вийшла з кухні Лариса.

– Я не зрозуміла! У сенсі, загрожує?

– Ларисо, поясни своїй дочці, щоб перестала зі мною огризатися!

– Так, Наталко, Максиме, йдіть, куди збиралися, бо дивлюся, ситуація все більше і більше розжарюється! – Уважно дивлячись на чоловіка, сказала Лариса.

Наталя разом зі своїм молодим чоловіком вийшли з квартири, але на виході вона зловтішно глянула на Костю.

– Ларисо, скільки можна це все терпіти? Це що за орави постійні у нас вдома? Тебе саму це не дратує? – Як тільки зачинилися вхідні двері, запитав Костя свою дружину.

– Ні! Мене це не дратує! А ти починаєш уже перегинати палицю, любий мій! З якого дива ти вважаєш, що можеш загрожувати моїй дочці? Га? – агресивно спитала вона чоловіка у відповідь.

– А з якого дива ця малолітка мені огризається, ніби я її ровесник? Ти це нормальним вважаєш? – обурювався Костя. – Спочатку вона приходить до мене на роботу і жебракує!

– Причому не в борг, а так, ніби я їй їх повинен взяти, й викласти! При цьому й зайвого слова боїться сказати, щоб мене ніяк не образити! А як тільки я їй відмовив, починає поводитися настільки по-хамськи…

– А в чому вона тобі хамила? Те, що вони з друзями вирішили посидіти? Ось це, звісно, ​​хамство року просто! – Заступилася Лариса за дочку.

– Ти взагалі чула, як вона зі мною розмовляла?

– Чула! Дівчинка просто ображена, що ти не дав їй грошей, і вигнав зараз її друзів із нашої квартири!

– Коли це я підписувався на утримання твоїх ледарів? – примружившись, спитав Костя дружину.

– Ти мій чоловік! А значить, це твій прямий обов’язок! Коли він підписувався? Коли ми одружилися! Сім років тому, якщо точніше!

– У твоїх дітей є батько! Ось він хай їх і утримує! А мені це набридло вже до чортиків! Чому це ти моїм дітям ніяк не допомагаєш, не даєш їм грошей, не їздиш у гості, щоб з їхніми дітьми посидіти, а я маю твоїх утримувати?

– Годувати їх, напувати, одягати, взувати, а потім ще й так грошей давати, щоб вони їх прогуляли десь? – Розійшовся він не на жарт.

– А тобі шкода? Якщо ти так ставишся до моїх дітей, то що взагалі можна говорити про мене? Так само ненавидиш? Чи що?

– Та до чого тут це, взагалі? Ти тут яким боком?

– А таким! Мої діти – це частина мене! Якщо ти так їх не любиш, значить, і до мене ставишся так само!

– Ларисо! Та вони ж здорові лоби, що старший, що молодша! А поводяться, як малюки, яким треба слинки підтирати після будь-якого приймання їжі!

– Потрібно буде – будеш підтирати! Зрозумів?

– А тобі більше нічого не треба? Може, мені їх ще купати у ванній перед сном?

– Як же ти дістав мене! Якщо щось стосується моїх дітей, то тебе ніби підмінюють! Іди й своїй колишній дружині мозок винось, зрозумів? А мені дай спокій!

– До чого тут моя колишня та мої діти, Ларисо? Якщо вони нас із тобою взагалі ніяк не торкаються? А ось твої діти тут постійно…

– Звісно, ​​вони тут постійно! Вони тут мешкають! Вони тут зареєстровані! Це їхній будинок, зрештою!

– Коли вже твої пташенята вилетять із цього гнізда?

– Коли треба буде, то й вилетять! – крикнула Лариса. – І не смій більше підвищувати на них голос, а тим більше погрожувати!

Костя зрозумів, що розмовляти з дружиною на цю тему більше нема жодного сенсу. Вона не розуміє і, швидше за все, ніколи не зрозуміє, що її діти вже виросли, й повинні влаштовувати своє життя десь в іншому місці.

Так, коли він одружився з Ларисою, вони були ще малі, але зараз уже все, вистачить з ними няньчитися!

Костя вирішив не відповідати нічого дружині, краще він якось змінить стратегію. Але зараз треба дати цій ситуації трохи зам’ятися.

І він просто зайшов на кухню, щоб повечеряти. Але тут йому на очі потрапила пляшка ігристого, яким смакували друзі Наташі.

– Ларисо! – Закричав він.

– Що знову? Знову тобі чимось не догодили мої діти? – Заходячи на кухню до чоловіка, запитала вона.

– Ти глянь, що ці малолітки тут розпивали! Це ж те ігристе, яке мені подарував начальник.

– І що?

– Та я його зберігав на якийсь особливий випадок! На нашу з тобою річницю, якщо бути точним… Ти хоч знаєш, скільки воно коштує?

– І скільки?

– Майже тисячу двісті гривень пляшка! І ми ніде такого зараз більше не дістанемо! Воно колекційне! А ці…

– Та скільки можна, Костю! Випили та випили! – стомлено сказала жінка.

– Так! Все! З мене вистачить! Нехай твоя Наташа де хоче, там і дістає мені таке саме! Якщо ні – нехай валить звідси, на всі чотири боки! – Заявив він дружині.

– Це ти підеш звідси на всі чотири боки! А не вона! Зрозумів? Ще хоч раз щось таке скажеш, і можеш іти збирати свої речі!

– Та зараз, розбігся! Я купував цю квартиру разом з тобою! І ти не маєш права мене звідси виганяти! А ось твої дітки вже виросли, й мають жити окремо!

– Не тобі це вирішувати! А то дивіться, як він через пляшку якусь нещасну рознервувався! Пити менше будеш!

– Та пішла ти, Ларисо! Мене загалом це все вже дістало! Я зрозумів, що, хоч би що викинули твої дітки, ти завжди будеш на їхньому боці!

– Навіть, якщо вони щось накоять! Вони ніколи не стануть дорослими, поки ми їм копняка під зад не дамо! Я втомився чекати, коли в тебе відкриються очі! – стомлено сказав Костя дружині.

– Ой, подивіться на нього! Втомився він! І що ти робитимеш? Невже лапки опустиш і припиниш мозок виїдати по будь-якій дрібниці? – зловтішно спитала Лариса чоловіка.

– Ні! Я подам на розлучення завтра ж!

– Ти зовсім збожеволів? Яке ще розлучення? – Напружилася вона. – Не буде жодного розлучення!

– А я тебе питати не збираюся! Ти ж мою думку ніяк не враховуєш у цьому будинку, тобі важливо тільки те, що твої дітки тобі говорять! От і живи з ними далі, тільки десь в іншому місці!

– Як це?

– А так, що при розлученні ця квартира ділитиметься навпіл! І ви всі підете кудись в орендовану!

– То й ти теж! Так що давай, закінчуй з цією нісенітницею, і припиняй говорити про розлучення! – намагаючись приховати переляк, почала говорити Лариса.

– А ти за мене не хвилюйся, я швидко на квартиру собі накопичу! А ось ти зі своїм виводком перерощеним, нічого без мене не купиш! Тому що всі твої гроші йтимуть лише на їхні хотілки! – продовжував зловтішатися він.

– Костю, годі так говорити! Жодного розлучення не буде!

– Це було не питання! Я просто втомився вже від такого життя! І мені вже просто не хочеться бачити тебе, і всю твою родину! – категорично сказав він.

Після цього Костя зібрався, і пішов із дому, залишивши свою дружину одну. Він з’їздив у кафе, повечеряв, а, як повернувся опівночі, влаштувався на ночівлю у вітальні.

На ранок він, як і обіцяв Ларисі, поїхав подавати заяву на розлучення, та поділ майна. Дружина ж думала весь цей час, що він все це сказав тільки зі зла, і не піде на крайні заходи.

Тим більше, що вік у них обох уже не найпривабливіший. Але він не жартував. Про що Лариса дізналася лише ввечері, коли заява вже була подана.

Костя розумів, що якщо залишиться до кінця шлюборозлучного процесу в цій квартирі, то щовечора буде скандал. Тому, зібрав речі, винайняв собі однокімнатну квартиру на якийсь час, і з’їхав.

Лариса ж після того, як опам’яталася після шоку від цієї звістки, почала замислюватися про слова вже майже колишнього чоловіка, стосовно своїх дітей, тільки для їхнього шлюбу це було вже марно.

Хто з них мав рацію, як ви вважаєте?

КІНЕЦЬ.