Настя та Коля, як завжди, чекали на вихідних сина та його родину. Онуки були вже не маленькі, але син із сім’єю кожні вихідні приходив у гості. Настя пекла свій фірмовий пиріг і готувала всякі ласощі для улюблених онуків. Дивно, але Толя прийшов сам. Настя одразу відчула щось недобре.

Він ніколи не приходив без сім’ї. Толя був задумливим і чимось спантеличений. Він відразу ж пішов до своєї kолишньої кімнати, сів на ліжко і оголосив, що збирається роз лучатися з Анею. -Щось відбулося? Ти nосварився із дружиною? — спитав батько. -Ні, просто втомився. Діти виросли, я не маю ні перед ким жодних зобов’язань, от і хочу пожити для себе, поkутити, як у молоді роки.

Спочатку поживу у вас, а потім вирішу, що робити. -А Аня знає? -Ні поки, але ввечері з нею поговорю. Чи можна я у вас поживу? Адже я маю право пожити у вас. Батьки не могли ніяк зрозуміти, якщо не сварилися, якщо в тебе немає нікого, якщо все гаразд у сім’ї, то навіщо роз лучатися? — Маєш право синок, але тільки ми … — сумно сказала Настя. І тут Коля прийшов дружині на доnомогу . -Ми з матір’ю теж роз лучаємося. Ми чекали зручної нагоди, щоб тобі сказати. Ми втомилися один від одного, і вирішили теж пожити для себе, надолужити втрачене.

Коля так виразно подивився на дружину, що вона одразу зрозуміла, про що чоловік каже, та кивнула у відповідь. -Як роз лучаєтеся? Ви ж стільки років разом живете , навіть не сваритеся. Навіщо розлучатися? Ви серйозно? — Так, не сва римося, але й ти ж з дружиною не сваришся, — сказала мати, — тебе виростили, зобов’язань немає перед тобою. Квартиру продамо, гроші поділимо, а далі, хто як хоче.

Так що синку, тобі нема куди переїжджати. -Винайми квартиру, і мати якраз до тебе переїде, — відхопив батько. -Я собі не можу дозволити винаймати квартиру, так не піде. А куди мені тепер іти? — здивовано спитав Толя. -До дружини синок, куди ж ще. І залиши ці думки, у тебе любляча дружина, добрі діти, сім’я. Дорожи тим, що в тебе є, — сказав батько. — Ну тоді мені не можна роз лучатися, мені нікуди йти.

А ви? Може ви теж передумаєте ? — з надією в голосі спитав Толя. -Може й передумаємо, не знаю, — сказала мати. Коли син пішов, Настя з ніжністю глянула на чоловіка. — Стільки років живу з тобою, але все одно не звикну до твоїх жартів. Ти так серйозно сказав, що роз лучаємося, навіть я повірила. Чоловік розсміявся, обійняв дружину. Вони разом сміючись, пішли на кухню пити чай.

КІНЕЦЬ.