Сестрички Оксанка та Тетянка були нещасними з дитинства. Матір дуже рано відійшла у засвіти, а батько зовсім не хотів приділяти їм увагу. Він тижнями міг не приходити додому, тижнями не цікавитися, чи їли вони щось. От поки його не було, то дівчата тільки сухим хлібом поцвілим і харчувались. Пощастить, якщо сусіди чимось пригостять.

От одного разу сусідка і не витримала такого під боком і зателефонувала до поліції. Раніше вона думала, що Володя одумається, виправиться, але він тільки частіше та на довше став зникати. Коли спеціальні служби оглянули дім, то жахнулись. А про зовнішній вигляд дітей і говорити немає що.

За декілька хвилин приїхала швидка. Тамара Борисівна працює там уже понад 15 років, але і сама з порогу мало свідомість не втратила, побачивши те все. Як рідний батько може довести свій дім, а головне своїх дітей до такого стану? Все було брудне, все було поламане, на підлозі цілими горами валялись пляшки. А дівчата сиділи а куточку і трусились у порваному одязі.

– Мамочко, ми так чекали на тебе! Ми вірили, що ти прийдеш і ти прийшла – закричала одна із дівчаток.

Тамара Борисівна почала ридати. Вона обійняла діток, притулила до себе. Потім перейшла до огляду і зробила висновок, що дітки здорові, потрібно лише добряче поїсти.

Коли вона повернулась додому, то з порогу почала розказувати чоловікові про тих двох сестричок. Він був вражений таким поворотом подій. Ніколи не думав, що можна ось так ставитись до діток. Сам він діток завжди любив та оберігав.

На наступний день вони купили багато іграшок, солодощів і поїхали до дитячого будинку, куди забрали дівчат. А після зустрічі вернулись, аби їх вдочерити.

Дівчатка виявились дуже слухняними та чуйними. Вони завжди були вдячні батькам за ту любов і турботу, яку їм дають. Вони переконані, що навіть коли виростуть, то будуть навідуватись до них.

КІНЕЦЬ.