Після нашого з чоловіком весілля ми переїхали до моєї трикімнатної квартири, яка дісталася мені від бабусі. Через рік я заваrітніла. ми з чоловіком подумали, що доцільніше буде продати нашу квартиру і купити поменшу квартиру, але ближче до столиці, де kлініка, садок, гуртки.

Наші батьки були проти. Вони обра зилися, мовляв, ми забираємо у них щастя брати участь у житті онуки. Вони пообіцяли допомогти мені з дитиною. Народилася Маруся і я почала розуміти, що всю теорію, яку я вивчила, на практиці застосовувати не виходить.

Покликала на допомогу маму. А вона, як виявилося, більше за мене боя лася. Вона свого часу була кар’єристкою. Ростила мене бабуся, готувала також вона. Загалом, мама мені не допомагала, а більше заважала. Доводилося годувати і маму, і дитину, чути плач дитини та маму, яка говорила без упину.

Свекруха прибігала раз на тиждень, приносила внучці подарунки, сиділа годинку і йшла. Вона працювала та трималася за цю роботу. Мені іноді доводилося дуже тяжко. Особливо, коли народилася наша друга дочка. Покласти спати двох одночасно, приділяти увагу було складно.

Ще й із цим подвоєним візком ходити за продуктами. Загалом мені довелося нелегко. Але незабаром свекруха втратила свою роботу. Вона стала часто приходити до нас і допомагати мені, тільки поступово почала вимагати від нас щось натомість. Спочатку це була їжа.

— Поклади мені салат, він мені сподобався, і пиріжки. Через час вона почала брати без попиту чи дозволу. Відчиняла холодильник і забирала все, що хотіла. Незабаром вона стала брати в мене речі і ставити мені до відома. — Я взяла ту туалетну воду у рожевому флакончику. Тобі вона ще довго не знадобляться. Настала черга санітарно-гігієнічного приладдя.

— Я заберу, бо втомилася, не вийде зайти в магазин. Я зрозуміла, що моя постродова деnресія посилюється через її таку поведінку. Мені було морально та фізично важко. Я робила всю домашню роботу, стежила за двома дітьми, годувала. При цьому встигала в магазин і робила салати, пиріжки, для своєї сім’ї, а не для свекрухи.

Нещодавно вона прийшла до нас із пропозицією. Мені потрібен новий телевізор та холодильник. Чоловік сказав їй: -Добре, мам. Просто треба буде почекати, доки Оля не вийде на роботу. Тоді зможемо. — У мене є краща ідея, — додала вона, — здайте одну з ваших трьох кімнат.

Прибутку вистачатиме нам трьом. — Мамо, у нас двоє дітей. Таке неможливе. Якщо хочеш, можеш здати свою і переїхати до нас на рік, але ми нікого не збираємося пускати. -Ну і даремно. Свою я теж не здаватиму. Не хочу. Ось така була у свекрухи відповідь. А на свій день народження вона заявила: — Я пішла вчитися до автошколи. Загадала сьогодні машину, сподіваюся, отримаю.

КІНЕЦЬ.