Я вийшла за Андрія лише півроку тому, але наша з ним маленька родина вже висить на волосині від розпаду. Зараз все поясню. Коли ми побралися і стали жити зі свекрами, свекруха мені відразу сказала, що мені доведеться взяти на себе готування.

Так я не була проти, але ж я тоді не знала, що собі на голову знайшла… Щодня я проводила по 10 годин біля плити. Я вставала о 6-й ранку, щоб встигнути приготувати їжу на всю родину.

Коли о 6-й я не стояла біля плити, свекруха стукала до нас і ніжним голосом говорила, що мені час вставати.

До речі, після сніданку я одразу готувала обід, бо я обідала на роботі, а домашнім мало бути, чого поїсти. До речі про роботу. Якось моя начальниця сказала мені, що я виглядаю зовсім не так, як раніше.

Вона спитала, через що я постійно спізнююся і, до того ж, виглядаю не як раніше. Я тоді ще не розуміла, в який кут себе загнала…

Після роботи я зазвичай бігла додому, щоб встигнути приготувати вечерю і, коли ми всі разом сідали за стіл, я раділа, що сім’я чоловіка прийняла мене як рідну. Якось, поки я готувала вечерю, золовка підійшла до мене і запитала, чи не хочу я на городі трохи попрацювати.

Тоді в мене й розплющились очі! Мене ж прийняли в сім’ю не як члена, а скоріше як домробітницю. Наступного дня я за сніданком заявила, що збираюся до мами у вихідні.

Тут свекруха почала кричати, мовляв, я не маю права все кинути і отак виїхати до мами. — Ти зовсім про нас де думаєш? Безсовісна! — сказала вона.

— А з чого я маю про вас думати? У цьому будинку у мене є лише чоловік. Решта – не моя турбота, ви бачте. Із цими словами я вийшла з-за столу. Чоловік пішов за мною і сказав, що я не права, і мені потрібно вибачитись перед його мамою. Я не збираюся відступати. Або ми винаймемо собі квартиру, або розлучимося, але я більше так принижуватися перед свекрухою не збираюся.

КІНЕЦЬ.