– Мам, тату! Ми приїхали! – пролунав із передпокою захоплений голос Віті, дорослого сина Лариси та Степана. Вітя, їх улюблений син, якого вони ласкаво називали сонечком чи кошеням, перетворився на прекрасну молоду людину. Того дня він привів додому свою дівчину, щоб познайомити її з батьками.

Лариса, яка заздалегідь знала про їхній приїзд, накрила чудовий стіл із багатим асортиментом їжі та напоїв. Першим молодих привітав Степан.

– Тату, це Катя, моє кохання! — радісно представив Вітя, а Катя сором’язливо хихикнула, — Степан Андрійович, — усміхаючись Вітя представив батька.

– Добридень. Дуже приємно! – відповіла Катя, передаючи Віті свою куртку.

— Ходімо до вітальні, там усе готове,— щиро сказав Степан, скеровуючи їх. Вітя посадив Катю на диван і пішов на кухню.

– Мам, тобі допомогти? – спитав він. Лариса радісно передала йому миску із салатом і незабаром приєдналася до них. Коли всі сіли за стіл, Вітя представив Катю Ларисі, а потім розповів, що це та дівчинка з дитячого садка.

Ларису захлеснув потік спогадів, коли вона згадала історію з дитинства Віті. Маленький шестирічний Вітя одного разу взяв зі скриньки Лариси дорогу каблучку.

Коли йому висунули претензії, він зізнався, що віддав його дівчинці Каті, яка подобалася йому в дитячому садку. Замість обручки вони купили для Каті брелок у вигляді плюшевого ведмежа, але маленький Вітя місця собі не знаходив, коли вона його не прийняла.

Тепер, будучи дорослими людьми, Вітя та Катя випадково зустрілися та почали зустрічатися. Однак Ларисі було не по собі, коли вона згадувала, як розбилося серце її маленького хлопчика. Минали дні, Лариса помічала, що Вітя дедалі більше віддаляється від неї.

Він працював на додатковій роботі та часто виглядав виснаженим. Якось вона підслухала телефонну розмову Віті з Катею, з якої стало зрозуміло, що Катя хоче розкішного життя, яке Вітя не може цього забезпечити. Згодом Вітя оголосив, що вони з Катею розлучилися.

Лариса тільки розуміюче кивнула, адже вона знала причину і без зайвих слів. Так, у Каті та Віті було б що розповісти своїм дітям, але якщо між двома людьми немає взаємного розуміння та поваги – тут уже нічого не допоможе.

КІНЕЦЬ.