Мені вже майже 70, і моя дружина залишила мене одного 7 років тому… Дивлячись на весь жах, вислуховуючи всі лекції сина, я розумію, що вона цього не заслужила і врятувалася, а не пішла від нас.

Син з невісткою звинувачували мене в тому, що я просив залишити нашу з дружиною кімнату незайманою:

вже багато там було спогадів… На хвилиночку: син з нареченою переїхали до нас відразу після весілля. Вони спочатку ще слухалися, але потім я став помічати, що на мою думку ,слова уваги зовсім не звертають.

Тоді я мало не зламався: придумав план, як цих негідників провчити. Коли син з невісткою пішли по магазинах, я виставив всі їхні речі за двері, поміняв замки.

Виявивши, что ключик не підходить, діти вирішили спочатку солодким обманом у мене їх выманиті, а потім відправити мене в пансіонат.

Вмовляння плавно перетекли в загрози, але я їх не боявся. Не я не впустив їх на поріг, зараз думаю, чи правильно вчинив тоді, але згадую недавню розмову. Син зараз живе окремо від мене.

КІНЕЦЬ.