Щиро кажучи, я людина досить таки суворого виховання.

Мої мама й тато ще з самого дитинства вкладали в мене доброту, чесність і порядність, вони самі були дуже хорошими людьми.

Так і я потім виховувала своїх власних дітей. Напевно, тому мене так вразило те, що я нещодавно дізналася про свою власну невістку.

Зі своєю коханою дружиною мій син Дмитро познайомився під час відрядження дев’ять років тому.

Він за своєю професією агроном, а його фірма займалася полями та господарствами в селі досить віддаленими від нашого міста.

Там він і зустрів свою долю, можна сказати, жінку, на три роки старшу від нього і в розлучену зі своїм першим чоловіком.

Коли вони з Ольгою вирішили одружитися, я не мала нічого проти майбутньої невістки, бо бачила, як син чудово ставиться до неї, бачила, щ0о він закоханий щиро, тому навіть не перечила йому.

А вже при знайомстві сама Ольга мені здалася чесною і дуже хорошою людиною.

Ну, я і подумала тоді якраз, що, можливо, воно й на краще вже буде, що вона вже була один раз заміжня.

Значить, має досвід сімейного життя і зможе побудувати з моїм сином хорошу сім’ю.

А те, що вона дійсно трохи старша мого сина, теж вважала непоганим, адже думала, що вона значить мудріша, зараз добре такий вік в сім’ї. Щиро кажучи, оце коли дивлюся на тих молодих дівчат, яким і 20 немає, або трішки за 20, вони зовсім без життєвого досвіду якісь. Як діти, напевно.

А вже після весілля Дмитро переїхав жити до своєї дружини в село, там йому більше подобалося, він завжди хотів жити в приватному будинку, йому подобається спокійне життя без метушні.

Для нього там знайшлася досить гарна робота з хорошою оплатою, і діти зажили в любові і благополуччі, як я про те завжди мріяла.

Єдине, що мене бентежило згодом, коли минуло трохи часу від їх весілля, що діти не радували мене появою онуків.

Коли з дня одруження минуло вже майже 5 років, то я стала вже й хвилюватися, правду скажу, і часто задавати їм це питання.

Але Дмитро з Ольгою тільки оправдовувалися: мовляв, встигнемо ще, хочемо для себе пожити хоч трохи і так далі. І ось, на восьмому році їх сімейного життя невістка нарешті повідомила, що чекає дитину і ми стали чекати появи малюка на світ.

Я й передати не можу, яка я була щаслива тоді, напевно більше за дітей своїх.

Коли прийшов час народження, син з невісткою приїхали до нас в місто, щоб бути ближче.

У мене з’явився довгоочікуваний онук. Здоровий та красивий маленький хлопчик.

Я натішитися не могла цьому маленькому і такому рідному мені хлопчику. Після виписки син з дружиною ще на тиждень залишилися у нас погостювати, поки невістка повністю стане добре себе почувати.

У ті дні мені здавалося, що ніщо не зможе затьмарити нашу спільну яскраву радість.

Однак коли прийшов час дітям повертатися назад до себе в село, я допомагала їм збирати речі, в основному то були речі Ольги, бо син з собою багато не брав.

І тоді я натрапила на виписку і інші документи невістки, які відразу дуже зацікавили мене.

Те, що я прочитала, дуже вразило мене, бо я навіть подумати про те не могла.

Виявляється, що у Ольги вже була дитина від першого шлюбу, вона не зовсім нормальна. І вона залишила його там, а додому повернулася сама.

Тепер я зовсім не знаю як на це реагувати, я тут же повідомила синові цю новину, вважала, що не маю права мовчати, адже від цього залежить і доля його.

З’ясувалося, що він все дуже добре і давно знав, і попросив мене ніколи не говорити на цю тему з його дружиною.

Діти зібрали речі свої, онука забрали і поїхали назад у село, я залишилася, і у мене залишився важкий осад на душі, що й словами не передати.

Мені здається, що я більше не зможу ставитися до Ольги так добре, як раніше, адже не можу зрозуміти невістку свою.

Як би там не було, вона залишила своє рідне дитя. Цій дитинці зараз десь більше десяти років.

А мій син міг би і настояти, щоб розшукати зараз того малюка, адже це не правильно. Невже він цього не розуміє?

Я розумію, яка це важка ноша ростити таку дитину, але все ж, вона її рідна ця дитина. Я розумію також, що вже нічого не змінити, але ніяк не можу перестати засуджувати свою невістку.

Як мені полишити ці думки, коли вони постійно самі лізуть мені в голову?

Адже рано чи пізно мені доведеться їхати в гості до онука і відповідно спілкуватися з його матір’ю. адже без цього ніяк не буде хороших наших родинних зв’язків. Я знаю, якщо я відмовлюся від невістки, то сині і від мене може відмовитися.

А я навіть не знаю тепер, як до неї заговорити. Невже правильно вчинила вона? Чому не розшукає свою дитину? Невже їй байдуже, як склалася доля її? Я не можу це Ользі пробачити.

Як мені тепер з невісткою спілкуватися?

КІНЕЦЬ.