Жив зі мною по сусідству один заможний, енергійний дідусь, на ім’я Степан Васильович. У нього було розкішне помешкання. Великий будинок побудований у хорошому місці, поряд з річкою та гірським лісом. Краса неймовірна. Чоловікові було вже за сімдесят і він мав велику родину. Четверо дітей теж вже мали власні сім’ї.

Але навідувались разом з онуками не часто. А, якщо точніше, то лише раз на рік, щоб відсвяткувати день народження Степана Васильовича. Більше часу не знаходили, бо жили далеко і їхати в таку далечінь до діда їм було ліньки.

Тому понад усе Степан Васильович любив середину серпня, коли в нього вдома збиралась уся численна родина. Минулого року приїздила старша донька з онучкою. Також завітала до батька середня донька, єдиний син якої лікувався від наркозалежності.

Не забули про батькове свято й два близнюки Артем і Вадим – наймолодші сини Степана Васильовича. Хоча вони й були близнятами, але їх стосунки важко було назвати близькими. Чоловіки вже багато років не спілкуються, з невідомої причини. Ні батько, ні сестри не знають чому. Але брати навіть не вітаються одне з одним.

Не було ще такого дня народження, щоб все пройшло тихо й гладко, без ексцесів. Мене Степан Васильович кожного року запрошував, тому бачила усі їх конфлікти на власні очі. Допомагала старенькому готуватись до свята і не розуміла звідки стільки ненависті між рідними людьми. Як вони не намагались приховати від батька свої істинні почуття та стосунки, але негатив все одно пролазив назовні.

Коли ще була жива дружина Степана Васильовича, вони разом мріяли, що між їхніми дітьми пануватиме любов та злагода.

Цієї осені старенького не стало. Впевнена, що він навіть уявити не міг, до яких чвар між близькими приведе поділ його майна. Почалися справжні змагання за будинок та заощаджені за життя кошти. А сума там пристойна.

Думаю, що як би він знав наперед, як воно все буде, то заповів би усе сторонній людині. Може, хоч це не розсварило б його родину остаточно.

КІНЕЦЬ.