Моєї рідної сестрички, на жаль, не стало вже давно, у Тамари була донечка, Дарина.

Дарина стала для мене, як рідна дитина, я горнулася до неї, а вона до мене.

Свого часу, я обіцяла своїй рідній сестрі, що ніколи її не залишу, подбаю про неї завжди, підтримаю, допоможу, як мати рідна, адже крім мене у неї нікого немає.

Тамара була розлучена вже чимало років і виховувала Даринку сама.

Я теж маю свою рідну донечку, живемо ми в трикімнатній квартирі з чоловіком, одна кімната була вільна, тому ми спочатку забрали Даринку жити до себе, а її квартиру однокімнатну, яка залишилася їй у спадок від мами, стали здавати в оренду.

А потім Дарина підросла, пішла навчатися, і, зрозуміло, захотіла жити окремо, в своїй власній квартирі.

Ми, звісно, в цьому також її розуміли та підтримали її вибір і зовсім не були проти, але гроші, які ми отримали за оренду її квартири, я племінниці усі не відала, вони залишилися у мене.

Я Дарині періодично давала невеличкі суми, коли їй потрібно було. Племінниця сама погодилася, що так буде надійніше, якщо я зберігатиму їх.

Роки минали, Даринка росла, ми не перестали турбуватися про неї, як про рідну дитину, вона завжди прийде до мене, а я їй стараюся дати щось, як своїй власній дитині.

Бувало часто так, що Дарина прийде, я їй і смачненьке щось дам і гроші свої власні їй в кишеню покладу, щоб навіть чоловік і донька моя нічого не знали. Для чого воно їм знати зайве?

Хоча племінниця вже й сама заробляла з часом непогано, але для мене вона залишилася маленькою дівчинкою, про яку потрібно мені піклуватися, бо більше немає кому, я відчувала до неї материнську любов завжди, відколи сестри не стало.

Рік тому Даринка вийшла заміж, за її гроші, які у нас залишалися, ми весілля зробили і своїх з чоловіком чимало доклали, адже ми їй за батьків.

Я завжди її запитую, як їм з Нестором живеться, адже бачу, що вона дуже змінилася, не така весела, як була раніше, та Дарина відповідає, що в них усе добре.

А нещодавно мені мої знайомі сказали, що Дарина продає свою квартиру, яка їй від мами у спадок дісталася.

Я дуже здивувалася і відразу зателефонувала племінниці. Вона стала виправдовуватися, що мені не стала говорити про це, адже знала, що я не підтримаю її рішення.

Але так захотів зробити її чоловік, він працює в іншому місті, там в нього гарна робота, візьме кредит і вони куплять більшу квартиру на майбутнє, адже обоє мріють про дітей.

Я стала переконувати Дарину, що цього не потрібно робити, адже у неї завжди буде свій куточок, як би там життя не склалося. Це дуже велика помилка буде.

Я намагалася пояснити, що вони можуть орендувати квартиру в тому місті, а свою квартиру племінниця здасть в оренду тут і буде їм за що жити.

Та Дарина мене не чує, вона хоче вчинити так, як їй радить чоловік.

Дуже прикро мені від того, не хочу, щоб дитина зробила помилку, про яку шкодуватиме все життя. Адже вона залишиться ні з чим, коли вони з чоловіком розлучаться, якщо щось у них не складеться?

Як мені вмовити її не робити помилку велику?

Чому вона не хоче чути мене?

Джерело