З ранніх років Наталя та Тетяна були нерозлучними сестрами – їх поділяло лише два роки. Наталя, будучи старшою, завжди доглядала Тетяну, і батьки вірили, що цей зв’язок збережеться і в дорослому житті. Після закінчення школи Наталія вступила до міського інституту, сподіваючись, що за два роки Тетяна приєднається до неї.

Проте та вийшла заміж за місцевого хлопця, Михайла, і вони вирішили жити з її батьками. Наталя залишилася в місті і на третьому курсі оголосила про свої заручини з однокурсником.

Час минав, Наталя та її чоловік регулярно відвідували ферму батьків, щоб допомогти тим, до чого доходили руки. Вони із задоволенням працювали на фермі під час літніх вихідних. Тетяна завжди була рада їхньому приїзду і знала, що додаткова допомога нікому не завадить.

У Наталії народився один син, а у Тетяни – три дочки. На жаль, їхній батько помер, а через півроку за ним пішла і мати. Оскільки будинок їхніх батьків треба було переоформити, Тетяна попросила Наталю відмовитись від спадщини. Наталя, трохи вагаючись, обіцяла подумати. Вдома Наталя та її чоловік зважили свої можливості.

Протягом багатьох років вони робили значний внесок у утримання господарства. Крім того, їхні батьки ніколи не натякали, що його успадкує сама Тетяна.

Вони вірили у правильність рівного поділу між дочками. У результаті подружжя вирішило не відмовлятися від своєї частки спадщини.

Їхній син любив відпочивати та працювати в селі, і вони не хотіли позбавляти його спадщини. Але перед Наталею стояло складне завдання – повідомити новину Тетяні, не зіпсувавши водночас їхні стосунки. Вона опинилася у скрутному становищі, бажаючи зберегти зв’язок із Тетяною, але водночас не бажаючи відмовлятися від своєї справедливої частки у майні батьків.