Коли ми з моєю рідною сестрою були ще зовсім маленькі, то часто гралися собі і в наречених: натягнемо на голову тюль і представляємо, що до нас приїхали уявні наречені, роблять нам пропозицію вийти заміж за них, і ми погоджуємося і граємо пишне весілля з великою кількістю гостей.

Зрозуміло, що мій наречений повинен був бути кращий і найголовніший – я ж все-таки старша сестра. Іноді сестра на мене за це ображалася, а я чомусь просто сміялася з неї.

Пройшло багато років. Сестричка ще вчилася в коледжі, коли я по-справжньому вийшла заміж, весілля було дуже шикарним: ресторан, лімузин, дуже шикарна та дорога сукня.

Ну, не сказати, щоб наречений був принц, але вже точно не з жебраків: є бізнес у нього свій, а ще квартира і машина хороша, причому все особисте, зароблене лише ним одним ще до його 30 років, а мені було 22, всього 8 років різниці.

Бізнес у чоловіка пов’язаний з авторемонтом, у нього було своє СТО, звичайно, що це не найкраща справа, адже там багато роботи, я нічого в цьому не розумію, але все ж він – король.

Я сестру намагалася познайомити з другом свого чоловіка, його підлеглим, але вона якось дивно реагувала на це: «А, ну да, як в дитинстві – тобі король, а мені його підлеглий!». Але, чесно кажучи, сестрі просто він не сподобався, сказала, що з ним нудно і нецікаво їй зовсім.

Мене чоловік дуже шанує: часто купує мої улюблені червоні троянди, дарує подарунки, золоті прикраси, але більшу частину часу він проводить на роботі. Я народила дочку, засіла вдома, та й працювати мені не потрібно, достаток в сім’ї хороший. Але мене не відпускає нудьга.

Дві мої близькі подруги вийшли заміж і роз’їхалися, а з сестрою ми стали мало спілкуватися: один раз посперечалися, тепер помирилися, але особливої щирості у нас тепер немає. Вона сказала, що я змінилася, загордилися в своєму багатстві, стала зарозуміла, через це і не спілкувалися, я думала, що вона мені просто заздрить.

А помирало нас весілля сестри. Мама скаржилася, що наречений у неї безперспективний – повар в ресторані, сам з дитбудинку сирота, ну добре, що хоч держава йому квартиру виділила.

Ось, коли сестра запросила нас на своє весілля, ми і почали знову спілкуватися. Підготовка до весілля була дивна, без біганини. Молодята розписалися і привезли нас на галявину біля озера.

Наречена була в простій біленькій сукні, на голові вінок з живих квітів, в руці замість розкішного букета – ромашки, це їй наречений подарував. Я думала – він просто шкодує грошей для неї, але вона була дуже рада такому букету, а на мої троянди вона ніяк не зреагувала.

Наречений моєї сестри дуже красивий і молодий, дуже рухливий і дотепний. Як виявилося, всі страви на стіл готував саме він і його колеги з кафе-ресторану. Так, все смачно, але якось вибір місця мене здивував, простота без якогось яскравого шику, замість живої музики – невеличка колонка. Але народ веселився.

Другий день відзначали у нареченого вдома. Маленька однокімнатна квартира, стіл, старенький диван, зроблена нашвидкуруч лава для гостей. Якось все дуже бідно, зовсім не по-королівськи. Я думала – ну все, це початок кінця, в такій бідності сестра довго жити не буде.

Але вони живуть уже півтора року в такому щасті, я просто здивована дуже. Вони майже нічого нового не купили: диван все той же, в кімнаті порожньо, шафка маленька, комод і стіл з комп’ютером.

Ну ось тільки що кухню по оголошенню купили, яка вже була в користуванні. Зате щасливі такі обоє: якісь зустрічі у них з ​​друзями, компанії веселі, відпочивають разом. Дітей поки немає, тільки планують.

Якщо чесно, тепер я їм почала заздрити сама. Хоч я спочатку сміялася над тим, що з таким чоловіком сестра довго жити не буде, адже статків у нього немає зовсім, але у них якось життя таке цікаве, а я не знаю, куди себе подіти протягом дня. Ну донькою займаюся, господарством, і що?

Прошу чоловіка якось приділяти нам більше уваги, але він тільки відкуповується трояндами – мовляв, це теж увага, гроші у нього є, а часу завжди обмаль для нас. Навіть у відпустку я одна літала два рази з донькою на море, а він працював.

Троянди стали мені вже набридати, а сестрі чоловік польові квіти збирає і вона їм щиро рада. Я не зовсім розумію, чому тут радіти, рахуючи копійки, але відчуваю, що сестра в сто раз щасливіше мене. Як так може бути? Не розумію зовсім.

КІНЕЦЬ.