Одружилася я в 27 років, для мого чоловіка  це був другий шлюб, першої дружини не стало через нещасний випадок.

На розписку його батько не прийшов, взагалі не хотів зі мною знайомитися, а матір померла вже давно.

Я не розуміла, чому батько чоловіка не приймає мене, але вирішила не пхати свого носа.

Через рік спокійного сімейного життя, я дізналася, що при надії. У нас народився син, чоловік не одноразово говорив, що він дуже схожий на його тата.

Він тоді сказав, що не хоче нас бачити й взагалі прогнав. Через декілька місяців ми дізналися про заповіт свекра.

Виходить так, що цей будинок переходить тільки дочки чоловіка.

Я запропонувала розділити будинок навпіл між онуками, так він нас вигнав і сказав, що вони з бабусею домоглися взяти опікунство над нею, а сина не хоче знати, тому що він хотів дівчинку залишити в дитбудинку і зовсім не згадував про дитину.

Донька мого чоловіка також гостра на язик –  сказала у неї нікого брата немає, і що він їй ніхто.

Село одразу за містом, автомобіль у нас є, я не проти проживати в тому будинку, хочеться відчути себе господинею, адже вже довгий час орендуємо житло.

І не знати чи взагалі придбаємо собі власне, якщо й далі будемо платити ща оренду.

Чому така несправедливість?

КІНЕЦЬ.