У 20 років, будучи зовсім молодою та дурною студенткою, я вискочила заміж за заможного та дорослого чоловіка, в якого закохалася по вуха. Але, як виявилося, привабила мене саме зовнішня сторона всієї цієї розкоші та краси.

Майже одразу я дізналася, що чекаю дитину, до дитини, чесно кажучи, була не готова, але чоловік запевнив, що все буде гаразд, нічого боятися не треба.

З’явилася донька, чарівне маля. Але пізніше позначалася наша різниця у віці — майже 13 років. Я почала розуміти, що ми зовсім не підходимо одне одному.

Я продовжувала вчитися, про це бажання я чоловікові говорила завжди, і він знав, наскільки для мене це важливо. Але його не влаштовувало те, що я не весь час проводжу вдома, з дитиною. Він висловлював свої претензії, ми почали сваритися.

Все це дуже сильно виснажує мене, чоловік став мені неприємний, він дратував мене, а я його. Для нього я перестала бути гарною лялькою, якою можна керувати, як захочеш. Ще через три роки шлюб буквально розвалився. Я зустріла чоловіка, покохала його, зрештою, з чоловіком розлучилися.

Розлучення було довгим і важким, повним образ. Коли постало питання з дочкою, я, звісно, хотіла забрати її до себе. На той момент дівчинці було майже 6 років.

Але і тут підключився мій владний на той момент ще чоловік, який заявив, що я, така погана, вдома не буваю, дитиною не займаюся, що забезпечити дочку я ніяк не зможу, тому вона повинна залишитися з ним.

Знову почалися розбірки, в той момент я вже була на межі зриву, заспокійливі просто ковтками ковтала і, напевно, в той момент припустилася величезної помилки. Я погодилася віддати йому дочку, залишивши право на зустрічі. Потім у мене все склалося з іншим чоловіком, ми побралися, з’явився син.

Зараз доньці 11 років, я відвідую її, ми разом проводимо час, завжди дарую гарні подарунки. Коли зустрічаюся з колишнім чоловіком, все перевертається, аж погано стає. Досі майже не розмовляємо, на свою адресу чую не дуже приємні слова.

Знаю, що доньці з батьком добре, вона нічого не потребує, у неї багато хорошого одягу, а в квартирі батька вся побутова техніка нова, але останнім часом вона почала проситися до мене. Розумію, що зараз такий вік, коли треба із дівчинкою розмовляти, пояснювати.

Але все це у нас є, я завжди підкажу їй, допоможуть. Забрати її до себе я не можу, вона майже не знайома з моїм чоловіком. До того ж, їй хочеться до мене, а я ж не цілими днями вдома. Я працюю, вона ходить до школи, виходить, їй доведеться жити з чужою людиною, у чужій обстановці.

Та й я досі з тремтінням згадую жахи розлучення, батько доньки знову такі розбірки почне, нізащо не захоче віддавати її мені, все ще гірше може вийде.

Але донька просить, я їй не можу пояснити. Нещодавно пересилила себе, подзвонила колишньому, хотіла дізнатися, може я чого не знаю, може у нього жінка з’явилася чи якісь проблеми, що дочка так поводилася.

На що мені було сказано «не лізь у чуже життя, розпестила дитину, ось до тебе і проситься». І знову посипалися докори, що погано впливаю на дочку, що та у всьому наслідує мене.

Після цієї розмови знову такий осад мерзенний залишився. От і не знаю, як бути? Може, мине цей час чи справді варто задуматися про переїзд доньки?

КІНЕЦЬ.