Моїй подрузі Валентині виповнилося нещодавно 35 років.

Ми з нею дружимо давно. Її я знаю ще зі школи.

За місяць до свого дня народження Валентина всім розповідала, що ми будемо святкувати в дуже дорогому ресторані, бо вона любить показати, що живе заможніше за багатьох своїх друзів та знайомих, які навіть в кафе на каву сходити не завжди можуть собі дозволити, адже економлять на всьому постійно і краще куплять собі каву в маленькому магазинчику десь біля метро.

Валентина всім хизувалася, що вже купила сукню для себе за 4 тисячі гривень, замовила гарне меню.

Добре зрозуміло, що всі запрошені готували для неї гарні подарунки, адже всі добре знали, що ресторан це великі витрати.

Я, звісно, теж придбала для подруги гарний набір дорогого посуду, витратила майже трохи більше за дві тисячі гривень.

А за тиждень до святкування свого ювілею Валентина дуже всіх здивувала.

Подруга просто сказала, вірніше поставила перед фактом, що буде гостей запрошувати додому.

Аргументувала це тим, що вдома і їжа смачніша та якісніша, і атмосфера дружелюбна, і мама її погодилася приїхати і наготувати різних смачних страв для гостей, ще й торт домашній спече.

В той вечір мені було соромно за подругу. Я такого не розумію.

Квартира у Валентини не така вже й велика двокімнатна, одна кімната в ній дитяча, вона постійно була замкнена, бо подруга знесла туди всі зайві речі, іграшки дитячі та коробки.

А всі діти разом з дорослими були в одній кімнаті і маленькій кухні, де просто повернутися було ніде.

Окрема тема – це святковий стіл, якщо його так можна назвати.

Більшість страв були замовлені з недорогого кафе, що навпроти, якісь салати, коли подруга їх дістала з холодильника і насипала в тарілки, щоб віднести на стіл, були в якихось кульках, на яких був чек і напис Фора. Зрозуміло, що ті салати вона купила в супермаркеті.

Але все то легенькі салатики, якісь бутерброди, багато листків салату, та капуста так і залишалася на тарілках, бо ніхто її їсти не хтів, а тим паче діти.

Вже за пів години стіл був, майже, порожній. Я вже сама сиділа і нічого не їла, щоб іншим дісталося, була дуже здивована тим, що відбувається.

А, якщо взяти до уваги, що ми з чоловіком взяли на свято ще й малого синочка, то нічого крім вареної картоплі, яку навіть нам холодною подали, там не було що йому дати.

Через годину такого гостювання вже взагалі нічого не залишилося і Валентина спокійно замовила три піци на 20 людей, яку доставили нам аж через годину.

Не встигли гості ту піцу з’їсти, як іменинниця поставила на стіл торт, навіть не запропонувавши чаю теплого до нього та стала натякати, що пора вже себе тихіше поводити, бо сусіди будуть скаржитися. І гості стали розходитися по домівках.

Я теж вже й сама збиралася йти, але Валентина мене попросила посидіти з її донькою годину, поки вона прибере зі столу.

Я, зрозуміло, сама не могла їй відмовити, поки наші чоловіки пили на кухні каву, я сиділа з дітьми.

Валентина пішла до себе в кімнату розглядати подарунки та відкривати конверти і вийшла до мене дуже незадоволена.

Вона ще довго говорила, що дуже рада від того, що не святкувала день народження в тому ресторані, адже гроші їй не вирнулися б, а так вона ще “в плюсі” залишилася.

Я була така здивована і розчарована цією людиною.

Вона ніколи не була такою, навіть не знаю чому вона так змінилася.

Чоловік Валентини менеджер великої фірми, він заробляє гарно, мають вони по машині. І Валя сама непогано теж заробляє, як я, 17 тисяч гривень. Ну як можна бути такою людиною?

Або це я не звикла до такого, можливо зараз так всі люди святкують, лише вигоди шукають в цьому, щоб бути “в плюсі”, а я одна готую купу страв, що аж столи гнуться.

Наступного разу я дуже добре подумаю, перед тим, як йти на свято до Валентини.

Та чи взагалі потрібно йти до таких людей?

Джерело