Євген та Світлана зустрічалися ще зі школи. Батьки давно жартома говорили про весілля, а діти й не заперечували. Після закінчення школи пішли навчатися у місто. Тоді обоє зрозуміли, що міське життя не для них. Свєті не подобалося жити у квартирі. Відчувала себе, ніби у коробці.

Вони з Женею орендували квартиру на двох. Хлопець теж був не в захваті. Повертався з пар й не знав чим себе зайняти. От якби був вдома, міг би на город піти або допомогти татові з худобою. Полагодити тракторець чи навіть піти на рибалку. У місті свої розваги, які сільська молодь не розуміла.  

Тут навіть танці геть інші. Одного разу вони вирішили розважитися з друзями й пішли до нічного клубу. Так там така музика грала, що й не зрозуміло, як під неї танцювати. Не те, що в їхньому сільському клубі. Такі пісні крутять, що аж сльози беруть, а якщо вмикають щось веселе, так під кінець аж ноги скручує.

Тож вирішувати тут було нічого, одразу після випускного повернуться додому. Так і зробили. Батьки Жені купили для дітей невеличкий будинок, батьки Свєти допомогли зробити косметичний ремонт. Почали жити разом, помалу господарювати. Завели птицю, свинок, котика та собаку.

Щоб не було соромно від людей, зробили весілля. Правда тут молодята скористалися перевагами міста. Замовили ресторан, хоч мами й протестували. Вони ж звикли все власними силами готувати, кілька днів не спати, а потім все свято бігати страви підкладати. Діти вирішили, що в них буде по-іншому.

Святкування минуло вдало. Усі гості були задоволені, а особливо батьки, які мали змогу все споглядати, а не бігати у клопотах. Молодята хвилювалися аби свято не зіпсували нетверезі родичі, але все обійшлося. Закінчили святкування салютом, роздали коровай та розсадили гостей по автобусах.

Новоспечене подружжя та батьки залишилися прибирати зі столу та пакувати харчі. Немає чому добру пропадати, тим більше, що завтра рідня прийде на другий день. Треба ж щось їм на стіл покласти. Коли закінчили було далеко за північ. Світлана не відчувала ніг, за цілий день страшенно заморилася. Женя теж мріяв про ліжко та відпочинок.

Батьки поїхали своїм авто, а молодята викликали таксі. Схоже без пригод таки не обійшлося. На півдорозі автомобіль перестав їхати. Водій викликав підмогу, а подружжя пішло далі пішки. Хотіли зателефонувати батьку, щоб приїхав за ними, але зв’язку не було. Як на зло, почався дощ.

Коли нарешті дійшли додому, то надворі світало. Старі люди уже повиходили з будинків займатися своїми справами. Хоч мали з чого посміятися. Сукня Світлани з білосніжної стала сірою, а внизу, то взагалі була зліплена з болота. Взуття дівчина несла в руках, каблук був зламаний. Шлейф від фати волочився позаду. Зачіска розпалася, а косметика потекла.

Туфлі нареченого розгледіти було неможливо. Штани вимащені, а сорочка порвалася, коли він підковзнувся й звалився на землю. Навіть їхній пес не впізнав господарів й почав лаяти, коли ті зайшли на подвір’я. Мами уже поралися на кухні й накривали на столи. Вони навіть не здогадувалися, що молодята досі не дібралися додому. Коли побачили своїх дітей, то не знали чи плакати, чи сміятися. Покидали свої каструлі й прийнялися їх відмивати.

До приходу гостей встигли впоратися і зі столами й з дітьми. Євген та Світлана розповіли усім про свої нічні пригоди. Такої шлюбної ночі ще ні в кого не було. Довго село гуділо про весілля молодят. Матиме подружжя, що дітям розповісти.

Свою першу річницю весілля святкували вдома. Відмовилися від благ міста та ресторану. Одного разу їм цілком вистачило. Краще вже прибрати після гостей й спокійно піти відпочивати, ніж знову усю ніч добиратися додому.

КІНЕЦЬ.