Переїхавши до сім’ї чоловіка після заміжжя, я невдовзі усвідомила своє нещастя. Ми жили за суворими правилами моєї свекрухи у їхній просторій трикімнатній квартирі.

Одним із її своєрідних правил був обмежений доступ до холодильника, який надавався на фіксований час прийому їжі. Це правило стосувалося виключно мене, що мене вразило найбільше.

Свекруха, вважаючи, що мені пощастило, що я переїхала з села до їхньої міської квартири, постійно нагадувала мені про цей «виграш», наполегливо інструктуючи мене по господарству, ніби я якась дика.

Моя втрата роботи після весілля посилила її очікування та вимоги від мене. Не маючи доходу, я тепер мала виконувати всю роботу по дому, компенсуючи свої витрати за їх рахунок.

Незважаючи на те, що мої батьки періодично доставляли сільськогосподарську продукцію, а мій чоловік повністю оплачував комунальні послуги та купував продукти, моя свекруха наполягала, що ми з чоловіком сидимо у неї на шиї та бовтаємо ніжками.

Враховуючи мій спокійний темперамент, я воліла не сваритись. Власне, через її постійні причіпки ми й купили собі окремий холодильник. Цей крок, однак, викликав гнів моєї свекрухи.

Я побоююся її наступної непередбачуваної вимоги і ловлю себе на тому, що сумніваюсь у довгостроковості цього способу життя. Я запропонувала чоловікові переїхати на орендоване житло, але наші фінансові труднощі, пов’язані з моїм безробіттям та його мізерною зарплатою, створюють серйозні проблеми на цьому шляху.

Я побоююся реакції моєї свекрухи на наші плани з’їхати, тому що їй самій доведеться взяти на себе всі витрати, які зараз покриває мій чоловік.

Чи варто терпіти її гнів чи все-таки краще з’їхати та зберегти нам усім нерви? Як буде правильніше в цій ситуації, на вашу думку?

КІНЕЦЬ.