Через постійну зайнятість на роботі я не часто буваю вдома.

На разі наша фірма готовить масштабний проєкт. Відповідальність просто колосальна.

Я часто їжджу на переговори із замовниками в інше місто, інколи доводиться залишатися на декілька днів.

Хоч і доводиться працювати понаднормово, проте зарплатня та премії компенсують усі незручності. Так, до прикладу, мені вдалося за рік відкласти на покупку власного будинку.

Шкода, що буваю в ньому я не часто.

Як гість сам собі, повернуся з роботи, прийняв душ й спати.

Востаннє я поїхав у відрядження, щоб показати кінцевий результат нашої роботи. Одразу розраховував на декілька днів. Адже якщо замовниками не сподобається, доведеться одразу все переробляти.

На щастя, вони були в захваті від проробленої роботи й додому я повернувся того ж дня, правда пізно.

Коли під’їжджав до свого будинку, помітив у вітальній кімнаті світло. Спершу подумав, що збираючись поспіхом, просто забувся вимкнути. Та коли підійшов до вхідних дверей та виявив, що вони відчинені, зрозумів, що у домі сторонні люди. Голоси лунали зі спальної кімнати.

Я попрямував одразу туди й застав у своєму ліжку якусь молоду парочку.

Налякалися вони не на жарт. Дістав телефон аби викликати поліцію, проте вони слізно почали просити не робити цього.

Я зжалився лише через те, що хлопець був онуком моєї сусідки баби Валі.

Вона не раз мене виручала, тож я не хотів аби старенька дізналася про ганебний вчинок свого онука. Додому я відпустив їх лише після того, як вони все прибрали та попрали мою постільну білизну.

Хлопець обіцяв, що більше такого не повториться, лиш би я нікому не розповідав, баришня втекла одразу.

Повірити не можу, що сучасна молодь така невихована та «божевільна».

Вхідний замок доведеться міняти.

КІНЕЦЬ.