Досить таки часто батьки готові на все заради для дітей, останнє віддати і їм непросто усвідомити, що діти й не цінували ніколи тієї допомоги.

А, можливо, і не потрібно було їм то все.

– Я сама взагалі не розумію, щиро кажучи, непросто збагнути це, що відбувається.

Якось мій син телефонує мені пару тижнів назад, сказав, що дружина його, невістка моя, вже збирається з декрету виходити, на роботу піде, я про це вперше чула, вони мені не завжди все розповідають.

Нашій внучці десь трішки більше року.

Ми з моїм чоловіком запитали відразу, а хто з дитятком малим вдома буде сидіти, адже таку маленьку дитинку в садочок не візьмуть.

Син мій Олег сказав, що вони найдуть няню, а вона доглядатиме їх дитя.

А ось лише нещодавно ми з чоловіком дізналися, що нянею буде мама моєї невістки Олени, теща мого сина.

Моя сваха житиме тапер з ними, – сумно зі мною якось на днях поділилася моя сусідка пенсіонерка Катерина. – А ми з чоловіком поступилися своєю квартирою синові з сім’єю. свого часу, самі живемо на дачі вже дуже давно. А молоді до себе тещу запросили з села – сидіти з дитиною. Навіть не знаю, як таке пояснити.

Олена, невістка моєї сусідки Катерини, більшу частину життя прожила зі своєю матір’ю в селі невеличкому.

Згодом, закінчила медколедж, пару років попрацювала у себе в регіоні.

А потім родичі з боку батька покликали дівчину в столицю, допомогли на роботу влаштуватися за фахом, завжди підтримували, якусь копійку давали на харчі.

Мати Олени залишилася жити в сільській хатині, там у місцевій школі працювала вчителем математики.

Олена влаштувалася в столиці непогано, взяла в оренду квартиру.

А згодом, зовсім випадково, Олена познайомилася з Павлом, який через рік став її чоловіком, вони зіграли весілля, адже у них склалося все дуже добре.

– Після весілля ми покликали свого сина з невісткою жити до себе, адже в нашій квартирі була вільна кімната, а ми знали, що їм немає де жити, бо невістці ніхто нічим з родини не може допомогти, – говорить Катерина.

Олена не хотіла, каже, ми будемо орендувати краще для себе окреме житло, молода сім’я має жити окремо від своїх батьків, так усім добре буде і суперечок не буде в родині.

Але мені ця ідея не дуже до душі, віддавати шалені гроші ні за що, при цьому сидіти в якійсь чужій квартирі без ремонту і не могти нічого там зробити.

Ми з батьком порадилися і запропонували їм тоді такий варіант, адже дуже хотіли, щоб у сина гарно склалося життя, адже він один, а ми розуміли, що в основному за це житло буде платити він, так як тепер він чоловік-годувальник у своїй сім’ї.

Ми з батьком запропонували їм таке: вони заїжджають в нашу двокімнатну квартиру і будуть жити там, а ми з батьком поки будемо жити на своїй на дачі.

Тут у нас добре досить таки та упорядкований будинок, ну, дещо доробили потрібно, звичайно, в терміновому порядку, але тепер все просто відмінно.

Що головне, що ще є у нас гарна грубка і взимку можна грітися тут.

Невеличке селище, в якому розташована дача, цілком нормальне, обжите, людей чимало живке в цих будинках цілий рік, там є магазин, аптека, пошта.

Багато, хоча не всі, так і живуть там весь рік.

Від столиці дача знаходиться зовсім недалеко, якщо щось треба, у літнього подружжя є свій власний автомобіль, за 30 хвилин можна доїхати до цивілізації в найближчого містечка.

У будинку у них всі зручності, газ, вода, навіть хороший інтернет.

Загалом добре жити можна цілий рік, там все досить добре і цивілізовано.

Влітку за містом краса і суцільний спокій: Катерина доглядає там великий садок і город, разом з чоловіком вони упорядковують ділянку та невеличкий свій будинок, запрошують в гості сина з дружиною.

Цього літа вже і малятко привозили на дачу, було дуже гарно та весело.

У такому режимі подружжя живе вже 3 роки, наче й немало часу, і їх все влаштовує.

А скільки їм треба?

Взимку і пізньою осінню, правда, на дачі нуднувато.

Але, з іншого боку, Катерина з чоловіком аж ніяк не люблять шуму, а скоріше їм краще в тиші, їм і удвох добре. За містом у них є все те ж, що і в столиці – телевізор, інтернет, книги.

Катерина тепер більше часу в’яже і вишиває, чоловік її потрошку малює, так вони проводять час.

Пару раз на місяць вони на машині приїжджають в місто – розвіятися, пройтися по магазинах, подивитися на людей, відпочити трішки.

Тато й мама заходять в гості до своїх дітей в свою квартиру, везуть їм в подарунок солоні огірки і варення, спілкуються з онукою.

Ночувати вони в місті, звісно, не залишаються, щоб не заважати молодій сім’ї, ввечері їдуть до себе на дачу.

Та й, правду кажучи, діти їх жодного разу не просили залишитися, напевно, звикли жити самі.

Ось лише з медициною в селищі не дуже, якщо чесно говорити, тому в поліклініку при потребі пенсіонери теж їдуть в столицю на своєму автомобілі, бо вже не молоді, частенько приходиться відвідувати її.

Це все виходить недешево, звісно, тому, якщо виїжджають в столицю на авто, то батьки стараються за один день встигнути все, що запланували в один день і всі справи відкладають на цей день.

– Загалом на дачі жити можна досить таки непогано, але ми старіємо з чоловіком, роки для нас зараз минають надто швидко. Звісно, що на дачі таких зручностей, як у нашій квартирі в місті немає, на старості років не дуже зручно буде так жити, тому сина ми свого попередили, щоб вони потихеньку відкладали гроші на своє житло.

У старості ми з батьком все ж хочемо повернутися в місто, звісно. Павло особливо нічого мені не сказав, погодився наче без зайвих слів, вони стали збирати гроші, і щось навіть накопичили за ці роки, незважаючи на народження нашої онучки.

Невістка Катерини – жінка цілеспрямована: працювала до народження дитини, майже, тепер ось і декрет хоче швидше закінчити, працювати вийти, щоб заробляти гроші і допомагати чоловікові.

А тепер з’ясовується цей незрозумілий сюрприз: нянею до внучки Катерини приїде друга бабуся з села, мати рідна самої Олени.

І жити вона, виходить, буде тепер постійно в їхній квартирі.

Не в готелі ж вони її поселять, звичайно, рідну матір.

Сваха Катерини звільняється зі школи, де пропрацювала багато років, на пенсію, та збирає валізу до доньки в столицю.

У свою хату впустила сім’ю сина своїх родичів, нехай платять хоча б якусь невеличку копійку. А сама приїде в столицю, буде няньчити внучку свою.

До садочка точно, а там як вийде, може, і довше.

Але найобразливіше для Катерини, що діти самі її сваху попросили про це, до неї навіть не зверталися і нічого не говорили про це.

– Мамо, ну ти ж розумієш, дитина маленька у нас зараз зовсім, розповісти нічого не може! – пояснював Павло своїй матері. – Чужу людину брати в няні зараз до неї просто неможна.

Тим більше, коли є рідна бабуся. І нам добре, і їй – і поруч з дочкою та онукою буде, і не доведеться виживати на пенсію. Няні з боку за однорічної дитини платити б довелося ого-го, сума велика, ти ж знаєш сама! А ми з дружиною все-таки не втрачаємо надії накопичити на своє житло.

– Просто дивно виходить: з нами, значить, твоя Олена не хотіла жити ні дня, навіть ночувати ніколи не запросила нас з батьком у нашу квартиру, коли ми до вас в гості приїжджали, – сумно згадує Катерина. – А проти своєї мами нічого не має? Як же її слова про те, що діти мають жити окремо від своїх батьків?

– Ой, мамо, ну що ти починаєш? – махає рукою Павло. – Тоді, коли це говорилося, була зовсім інша ситуація. Зараз у нас дитина, маленька, саму її не залишиш. Ви ж не мали нічого проти того, щоб ми найняли няню, коли розмова була така у нас? Ну ось, ми найняли.

А то, що вона жити буде з нами. Ну вам що, квартири шкода, чи що? Вона по документам так і так ваша. Моя теща її з собою не забере.

Катерина з чоловіком так розчарувалися в своєму синові, що тепер думають, можливо, повернутися жити у свою квартиру, діти все одно їх добро не цінують.

А то виходить віддали свою квартиру їх родині, а самі туляться на цій дачі і гріються біля груби, в той час, як невістка з свахою живуть в теплі і комфорті і навіть слова подяки за всі ці роки не сказали.

Катерина тепер не знає, як правильно вчинити.

Може потрібно повертатися в свою квартиру і жити там, а діти хай роблять, що хочуть, якщо не цінують батьків і їх допомогу?

КІНЕЦЬ.