Сидячи на затишній кухні моїх батьків, я виливала всю біль перед мамою, поки вона готувала вечерю.

Аромати домашньої їжі змішувалися з моїми сльозами, створюючи дивну атмосферу затишку та занепокоєння.

— Мамо, він сказав, що покине мене і дітей, якщо я зважусь народити п’ятого, — мої слова виривалися крізь схлип.

Моя мати взяла мене за руки, пильно подивилася в очі.

— Доню, ти маєш робити те, що вважаєш правильним.

Ти не одна, ми завжди будемо поруч, її голос був твердим і впевненим. Коли батько зайшов у кухню, він мовчки прислухався до нашої розмови, потім підійшов і обійняв мене.

— Твій чоловік мав би підтримати тебе, а не загрожувати.

Якщо ти залишишся з ним, що зміниться? Сьогодні він загрожує через п’яту дитину, а що буде завтра? — голос батька був спокійний, але рішучий.

— Але як я можу позбавити дітей батька? — спитала я, намагаючись знайти хоч якусь впевненість у своїх словах.

— Дітям потрібна щаслива мама та здорова сім’я більше, ніж нещасливі та напружені стосунки з батьком, який заrрожує піти через таку причину, — відповів батько, міцно тримаючи мене за плечі.

Я подивилася на своїх батьків: у їхніх очах читалося безумовне кохання та підтримка.

У цей момент я зрозуміла, що моя сім’я — це не тільки чоловік та діти, а й ті, хто завжди поряд у важкі хвилини.

— Дякую, я думаю, я знаю, що мені робити, — прошепотіла я, нарешті знайшовши ясність у своїх почуттях і думках.

Піти було нелегко, але знаючи, що мої діти будуть у безпеці та любові, і що п’ята дитина також буде прийнята і кохана, дало мені сили зважитися на цей крок!

КІНЕЦЬ.