Образ грубого чоловіка часто спливав перед очима Марії перед сном. Коли вона переверталася і не могла заснути через гнів і почуття безсилля. Образ хотілося стерти. Зробити так, ніби його ніколи й не було.

І ось тепер чоловік із кошмарів стоїть перед нею і доброзичливо посміхається. У її квартирі. Простягає торт, симпатичний букет і вже по-хазяйськи міцно тримає за талію доньку.

— Здрастуйте, я – Артем. Ми з Олею вирішили одружитися.

“Невже він мене не впізнав? Хоча… Напевно, у нього десятки таких, як я, було” – подумала Марія. Але сказала тільки:

— Проходьте за стіл.

Ще зовсім недавно Марія раділа, що в Ольги нарешті знову з’явився чоловік. Донька важко переживала розлучення з першим чоловіком. Ніяк не могла оговтатися. Бліда і сумна, вона спочатку плакала від однієї згадки про колишнього чоловіка.

Минуло три роки, а Ольга на інших чоловіків навіть не дивилася. “Не можу, мам. Як уявлю, що хтось, крім Колі, до мене торкається, одразу клубок до горла підступає. Бігти хочеться”.

Марія не тиснула на доньку. Але переживала, що та не може прийняти розлучення і, як і раніше, любить “Коленьку”. Який після зустрічі випускників приїхав, зібрав речі й вирушив у сусіднє місто до колишньої однокласниці, в якої ще й 2 дітей. Перше кохання і все таке.

Коли Ольга вкотре відмовилася від знаків уваги гідного чоловіка – сина старих друзів сім’ї, жінка в серцях сказала самій собі:

— Та нехай уже кого завгодно знайде собі. Молодість минає, здоров’я – теж. Я будь-якому зятю буду рада. Тільки б одна не зачахла!

Правду кажуть: бійтеся своїх бажань – вони мають властивість збуватися. А деякі прохання краще деталізувати конкретніше.

А то вийде, як зараз: Марія Сергіївна відчувала, як спиною пробігає холодок, а руки – починають трястися. В її будинку з’явився той самий незнайомець. Оля, нічого не помічаючи, міцно поцілувала чоловіка в щоку і обеззброююче посміхнулася матері.

Це сталося кілька років тому. Холодний жовтневий вітер кидав за воріт пальта холодні краплі. Марія поспішала додому в темряві з дня іменин подруги, яка живе за 15 хвилин пішки від неї.

Жінка роздумувала, що швидше приготувати. Чоловік уже за годину повернеться зі зміни. Завернула за ріг. Перед нею з’явився темний силует високого чоловіка:

— Стояти. Гроші, золото, телефон, – викарбував незнайомець із колючим поглядом. У ньому читалося почуття зверхності й безкарності.

Марія інстинктивно відскочила назад. Але чоловік різко схопив її за плече і притиснув до кам’яної стіни будинку.

— Давай, а то гірше буде.

І додав нецензурних слів. Обурювався, що “така жінка” змушує його “витрачати час і нерви”.

Незнайомець сунув руку під свою куртку. У темряві блиснуло щось металеве. Марія здогадалася, що це призначалося для неї.

Усе життя пролетіло перед очима. Тепер воно вміщалося у вузьку металеву смужку. І могло обірватися від одного руху негідника з підворіття.

Згадала Марія і слова чоловіка, сказані багато років тому. Коли їхній район на “робочій” околиці міста вважався одним із найнеблагополучніших, і жінки вечорами ходили не інакше, як юрбою.

— Марійко, якщо раптом щось трапиться, а мене не буде поруч – віддай одразу все, що просять. Життя дорожче.

Жінка тремтячими руками вийняла з сумки гаманець і мобільний телефон. Незнайомець вихопив і засунув у внутрішню кишеню куртки.

— Сережки та каблучку знімай.

Марія слухняно відстебнула сережки і стала стягувати обручку золоту з безіменного пальця.

— Швидше, а то я сам зніму, – пробурчав чоловік і ще раз блиснув металом, – нарешті. Шию покажи!

Перелякана жінка скоріше розстебнула пальто і відтягнула шарф. Кивком незнайомець підказав, що треба зняти і ланцюжок. Вона послухалася, думаючи тільки: “Швидше б це закінчилося”.

— Розумниця.

Жінка навіть не пам’ятає, як добігла до будинку, злетіла сходами і відчинила квартиру. Від страху і приниження вона сповзла спиною по стіні і сиділа на підлозі, дивлячись в одну точку, до приходу чоловіка.

Потім були розради, подання заяви, від якої потім не виявилося користі, безсонна ніч… Наступного дня у Марії так підскочив тиск, що довелося викликати швидку і лягати в стаціонар.

З того моменту почалася низка фатальних неприємностей.

Хоча серйозних проблем зі здоров’ям лікарі у Марії не знайшли, сестра вирішила відвідати. Вона жила в сусідньому місті й попросила доньку відвезти на машині. Сестра і племінниця потрапили в дорожню пригоду: вижили, але дістали травми і розбили автомобіль.

Чорна смуга не закінчувалася. Несподівано чоловік – її коханий Аркадій – у 50 з лишком років покинув цей світ через проблеми з сердцем. Потім ще ці фокуси від Коленьки…

Звісно, це все не мало жодного зв’язку з вечірньою подією. Але саме крадіжка розділила долю Марії чорним бар’єром. По полотну життя пройшлися тим самим, блискучим у темряві, лезом.
— Він разом із золотом вкрав і моє щастя, – так жінка говорила досі, коли розмова заходила про той давній інцидент.

І ось тепер Марія дивилася, як грабіжник обіймає і гладить по волоссю її єдину Олю. Та посміхається і втикається йому носом у шию, поки мати відвертається і наливає чай.

Ще в новорічні свята Марія помітила, що донька змінилася. Очі ховає. То розговориться, то замовкне.

Коли Оля несподівано “2 рази залишилася ночувати в подружки”, матері стало все зрозуміло. Вона зітхнула з полегшенням: відтанула її Снігова королева. Яка все-таки зізналася, що знайшла чоловіка, і переїхала до коханого.

А виявилося – дочка закохалася в того негідника, який пограбував. Та ще й додому його привела!

— Мамо, ми з Артемом недовго зустрічаємося. Але таке відчуття, що знайомі все життя. Ми вирішили одружитися!

Марія не знала, що говорити і як реагувати. Як сказати доньці про те, ким насправді є її обранець? Або, в усякому разі, був. Кілька років тому.

— Може, не варто поспішати? – мати нарешті видавила із себе.

— Не турбуйтеся, Маріє Сергіївно, – хоча Артем намагався говорити чемно, жінка впізнала в ньому ті холодні нотки, що чула в темряві за будинком, – поки що ми тільки заручені. Весілля буде, коли накопичимо й купимо будинок.

— І чим же ти займаєшся? – запитала, знаючи гірку відповідь.

– Я бізнесмен. Зараз розвиваю новий проєкт.

– Зрозуміло. А де ви жити з Олею збираєтеся?

– Я винаймаю кімнату. Економлю, щоб скоріше накопичити на котедж. Знаєте, я проти цих усяких кредитів.

— Мамо, про це ми з тобою й хотіли поговорити. Зокрема, звісно, – донька взяла Марію за руку, – мешканці ж із нашої квартири, яка колишня бабусина, виїхали нещодавно? Якщо ти нас туди пустиш, то не доведеться витрачатися на оплату знімання. Ми швидше накопичимо на будинок.

Марія запитально подивилася на “нареченого”. Той усміхнувся.

— Так-так, Марія Сергіївна. Мені зовсім трохи підкопити залишилося. Буде будинок, галявина, мангал, дітлахи…

Жінка зловила себе на дивній думці. Якби не та зустріч, вона б вважала цього чоловіка гідною партією своєї Олі. Якими все-таки оманливими бувають люди.

Перед відходом Оля потягнула маму за рукав і змовницьки прошепотіла:

— Ну, мам, як він тобі?

— Я навіть не знаю, як тобі сказати…

— Мамо, я вперше після розлучення почуваюся щасливою жінкою. Та що там – узагалі “щасливою”. І живою. Будь ласка, не чіпляйся, навіть якщо щось не сподобалося в ньому. Даси ключі?

Марія зітхнула і простягнула доньці зв’язку.

— Спритний Ви спосіб позбутися потенційного зятя знайшли.

За кілька днів Марія Сергіївна сиділа в кабінеті у слідчого. Якому знехотя довелося пробігати очима по мізерних матеріалах старої нерозкритої справи. Сивина на скронях говорила про великий життєвий досвід чоловіка. Але цього разу досвід підказував не вплутуватися в сімейні чвари.

— Та він це, я Вам чесно кажу! Як побачила – одразу впізнала.

— Бачив, Степе? – досвідчений слідчий звернувся до молодого хлопця, який працював перший рік і сидів у кутку кабінету, – мотай на вус. Іноді й потерпілі можуть розповідати казки.

— Та Ви що, не чуєте мене? – Марія скипіла, – я спеціально їм ключі дала, щоб Ви точно його спіймали. 2 дні прикидаюся, що все добре. Я ж Вам закриту справу на блюдечку принесла…

— Жінка! – слідчий заревів, – і які докази? Після всієї цієї історії, що після знайомства з нареченим доньки Ви вирішили звинуватити його, жоден суддя не стане всерйоз розглядати справу. Очевидно ж: хочете від дочки відвадити.

— Запишіть мої свідчення.

– Нічого я записувати не буду. У мене й так купа справ, а Ви мені тут пропонуєте конспектувати Ваші сімейні інтриги! До побачення.

Марія Сергіївна знову відчула гнів і безпорадність. Вона так і вийшла з будівлі, тримаючи в руках перед собою сумку – як сиділа на стільці в кабінеті, так і пішла. Ступор і нерозуміння, що робити далі.

— Маріє Сергіївно! Стійте, – пролунав дзвінкий чоловічий голос.

Зі сходів збіг той самий, молодий слідчий.

Пройшло кілька днів.

Артем, задоволений собою, лежав на дивані, їв чіпси і дивився бойовик.

— Спритно я все-таки безкоштовне житло знайшов. А то розумні всі стали: “Паспорт, паспорт, договір!”. Квартира не фонтан, звісно. Але перекантуватися можна. І жінка хороша поруч. Добра.

У двері подзвонили. Артем знехотя піднявся з дивана, витер маслянисті руки об футболку і пішов відчиняти. Раптом Оля з роботи раніше повернулася? Але в вічку стояв якийсь незнайомий худорлявий хлопець.

— Вам кого?

— Відчиніть, сусіди скаржаться. Труба тече.

— Може, у них горище тече? У нас усе сухо.

— Так покажіть, що все сухо, і я піду. Мені відзвітувати за заявкою треба.

— Та щоб тебе, – пробурмотів Артем і відсунув засувку.

Уже у квартирі Степан, який завбачливо попросив Марію залишитися на лавочці в сусідньому дворі, показав чоловікові посвідчення.

— Покажіть Ваші документи. Сусідка сказала, що підозрілий тип без документів проживає.

— Зроблю я ці документи. Щойно до жінки переїхав. Любов, усі справи…

— Та зрозуміла річ. Тільки документи показати все-таки доведеться. Чи мені через таку дрібницю колег на підмогу викликати?

— На, – Артем знехотя дістав із шафи паспорт.

Степан побіжно прочитав ПІБ, місто проживання. І продовжив розпитувати мешканця, попутно набираючи в телефоні повідомлення: він уже попередив знайомого у відділі, щоб той був напоготові.

Незабаром на телефон Степана надійшла відповідь: “Хлопці їдуть, будь обережний”.

Артем перебував у розшуку ще з минулого року і вже мав судимість за розбійний напад. Завдяки витримці Марії Сергіївни та ініціативності Степана його нарешті затримали.

Мати й донька сиділи пізно ввечері, обійнявшись, на дивані.

— Оль. Злишся на мене?

— Ні, мамо. Ти все правильно зробила. І я так подумала… Це навіть добре, що ти відразу нічого не сказала. Мені соромно зізнаватися, але я б тобі не повірила. Напевно, не повірила б…

— Ну, достатньо тобі. Головне, що все добре закінчується. До речі, ти тут одному чоловікові сподобалася. Пам’ятаєш Степана, який тебе допитував? Він запитав мене сьогодні, які квіти ти любиш. Можна я скажу йому, що дзвіночки?

Уранці Марія Сергіївна знову була в того слідчого, який відправив її геть. Тільки цього разу він сам ввічливо запросив її до свого кабінету телефоном. Щоправда, на відміну від Степана, він керувався аж ніяк не романтичними міркуваннями:

— Давайте, будь ласка, підпишемо Ваші свідчення заднім числом. Мені галочку поставлять, що я оперативно відреагував!

Ось така історія.