Мій син, так вже вийшло, ось вже як 5 років, як одружений, і за весь цей час я жодного разу в його будинку далі порога не була! Ось так якось вийшло. Невістка, Оксана, не любить гостей в себе вдома. Негостинна вона у нас зовсім, хоча я такого зовсім не розумію. Але сприйняла цей факт, так, як вибору у мене зовсім не було, – поділилася зі мною знайома Валентина.

Син Валентини живе з дружиною в квартирі, яка дісталася їй у спадок. Квартира ця зовсім невелика така, однокімнатна, але свій власний дах над головою є і це дуже добре, адже більшість молодих сімей і такого щастя не мають.

І розташована вона – так вже вийшло – на сусідній вулиці, в п’яти хвилинах ходьби від будинку самої Валентини.

– Поки дітей у молодої сім’ї не було, ніби як мені і робити було у них нічого, не хотіла набридати їм. І син, і невістка моя цілі дні проводили на роботі, у вихідні у них були свої плани – мені особливо і в голову не приходило до них напрошуватися в гості, адже розуміла, що діти зайняті і їм немає часу мене зустрічати та пригощати. На свята вони заїжджали самі до мене завжди – привітати, з тортом, з букетом квітів, а в звичайні дні ми просто зідзвонювалися зі своїм сином. Всіх все влаштовувало повністю, так ми звикли вже усі.

А недавно невістка Валентини народила доньку.

Цих дев’ять місяців для невістки Валентини Оксани виявилися дуже непростими, вона другу їх половину практично безвилазно перебувала в стаціонарі, і якраз в той час сама Валя два рази в день возила їй в палату судочки зі свіжою і ще теплою домашньою їжею, купувала різні, потрібні невістці, ліки, виконувала всякі дрібні доручення, про що її просив син та його дружина, робила все, що могла для своїх дітей, аби їм легше жилося.

Народження своєї внучки бабуся чекала з величезним нетерпінням, планувала допомагати з малятком, адже батьки Оксани обоє працюють і живуть досить далеко від молодої сім’ї, тому в цей час не навідувалися до Оксани.

Правда, сама Оксана ще до народження дитятки багато разів говорила свекрусі, що ніякої допомоги з дитиною їй не потрібно, але Валентина тільки посміхалася на ці слова. Чомусь їй здавалося, що реальність з новонародженою дитиною внесе корективи в плани невістки, адже матусі, які ще не мають дітей, навіть не уявляють, які турботи чекають на них з появою дитини на світ.

– Мені свого часу з моїм малесеньким синочком дуууже моя мама ріднесенька допомагала, я така вдячна їй була на той час, що й словами не передати, якби не вона тоді і її допомога, я б просто не справилася б сама в перші три місяці! У будь-якому випадку, робота по дому є завжди. Попрати, попрасувати, приготувати щось смачненьке. Зайві руки дуже потрібні, особливо у ці перші дні, допомога в цей час – безцінна.

На виписку з Валентина прибігла в піднесеному настрої, дуже щаслива, аж сяяла і з величезним пакетом дорогих подарунків для мами та дитятка.

Яке ж було здивування, коли подарунки діти взяли, щедро подякували матері, підвезли на лімузині з кульками майже до самого будинку – дуже добре, що було по дорозі – і демонстративно стали прощатися з нею. Поставили матір перед фактом, що далі вона їм не потрібна вже, хай виходить і йде додому.

– Навіть зайти, випити чаю, на внучку подивитися як слід не запропонували мені жодного разу, хоча я натякала, що хочу зараз побути трішки з ними! – зітхає Валентина.

Невістка Оксана повідомила відразу, що взагалі в перший місяць гостей в будинку не чекає – їм з малятком треба адаптуватися, налагодити режим, у всьому розібратися.

Зараз дитині вже більше пів року, і Валентина як тільки не напрошується в гості до сина з Оксаною – безрезультатно зовсім.

– Зустрічаємося з моєю невісткою ми лише на вулиці, коли вони гуляють з дитятком. Останнім часом вона мені навіть стала довіряти гуляти з онукою, чому я дуже здивувалася, сама йде додому. Я ходжу з коляскою біля будинку, як тільки внучка прокидається – відразу ж телефоную своїй невістці, Оксана відразу швиденько виходить, забирає маленьку дитину і йде додому. Я допомагаю їй піднести колясочку до дверей, хочеться довше часу побути з ними, але мене вона не запрошує мене до них ніколи, просто закриває двері перед носом.

– Як це – закриває двері прямо перед тобою?

– Так, дуже просто. Каже, спасибі, мовляв, Валентино Петрівно, погуляли, зараз я буду годувати дитину, вибачте, йдіть додому, іншим разом зустрінемося. Ідіть додому, а приходьте завтра, якщо зможете. Я вже намагаюся не ображатися, бо що тут поробиш, що це дасть? Я якось вже звикла до цього відношення. А що мені робити? Образитися і не приходити до дитини малої? Але кому від цього стане краще? Їм байдуже, а мені сумно самій, хочу з дитятком побути.

Як вважаєте, невже Оксана права, адже вона у себе вдома? Зрештою, квартира належить їй, зустрічати-проводжати-накривати на стіл вона не зобов’язана, побачилися та й добре, розійшлися по домах? А свекрусі нічого ображатися, квартира маленька у дітей, місця всім не вистачає та й часу немає годувати ще матір? А молода мати теж хоче спокійно відпочити.

Кому тут краще поступитися?

Джерело