Назар та Софія були одружені понад п’ятнадцять років. Вони познайомилися в університеті, де Назар був на два роки старший за Софію. Вони закохалися і почали зустрічатися, а одружилися, дізнавшись, що Софія чекає на дитину. Софія завжди розчулювала Назара своєю щирістю і прямотою.

Вона могла годинами розповідати йому різні історії зі свого життя. І Назар любив її, бо ніхто не вмів дивитися на нього так, як вона дивилася. Він бачив глибину почуттів у її погляді. І коли він казав: «Ти найкраща і найдосконаліша з усіх жінок», Софія вірила йому, і від цього ще більше цвіла.

У пари народилася дівчинка, потім ще дівчинка, потім ще теж дівчинка. Назар дуже любив своїх доньок. Йому доводилося багато працювати, щоб його чотири красуні мали все необхідне. Він часто виїжджав у тривалі відрядження, і всі домашні турботи з виховання дітей лягали на тендітні плечі дружини. Софія все частіше дивилася в дзеркало, і те, що вона бачила там втомлену жінку, її зовсім не тішило.

Їй так хотілося підтримки чоловіка, чекала, що він ще раз скаже, що вона для нього найкраща. І Софія була впевнена, що тоді вона знову стане найкращою. Вона навіть прокидалася на годину раніше, щоб зробити зачіску та макіяж. Але чоловік мовчав. Сірі будні поглинули всю романтику їх із Назаром стосунків. А їй було лише тридцять шість, а вона так цього боялася. Софія вже не пам’ятала останній подарунок, який одержала від чоловіка.

Це був букет квітів чотири роки тому, коли Софію виписали з третьою дитиною. Назар став все частіше помічати дружину, що вона завжди носила з собою телефон, нишпорила, коли отримувала повідомлення, і навіть йшла в такі моменти в іншу кімнату. «Софія мені зра джує?

Але цього не може бути», — думав він сам собі. Назар спробував відігнати цю думку, але вона міцно засіла в його голові. Чоловік наважився зробити те, на що ніколи не пішов би за інших обставин.

Коли Софія пішла у ванну та недбало залишила телефон у кімнаті, Назар перевірив її повідомлення. Чоловік не міг повірити своїм очам . Його дружина давно переписувалася з їхнім спільним університетським другом Миколою. З’ясувалося, що Микола досі неодружений. Назар згадав, що Микола закохався в Софію ще в університеті.

Але, оскільки він був його другом, ніколи не говорив жодного слова про свої почуття. І було видно, що листування тривало вже кілька місяців. «Софія, ти була і будеш найкращою жінкою на світі…».

Назар прочитав і не повірив побаченому. Чи наважився його друг на таке? Багато думок промайнуло раптово. Чоловік схопив телефон та продовжив читання. Потім він вибіг із квартири, нічого не пояснивши.

Софія відкрила телефон і побачила дивне повідомлення від чоловіка: «Чекаю на тебе через годину в нашому улюбленому ресторані». Жінка не знала, як на це реагувати. Вона почала збиратися з тривогою у серці. У її голові крутилися погані думки, і вона відчайдушно намагалася зібрати воєдино пазл: «У нього точно є хтось.

Зараз він оголосить, що йде від мене». Софія не одразу побачила Назара за столом. Спочатку її увагу привернув величезний букет троянд.

— Це для тебе, кохання моє. Ти повинна знати, що ти найкраща і найгідніша жінка у світі, — сказав Назар, поцілувавши руку дружини. Той вечір був незабутнім, вони багато розмовляли і сміялися, як і п’ятнадцять років тому, поки їхні доньки були в гостях у бабусі. Назар глянув на дружину і відчув себе винним, але й щасливим, що зміг вчасно виправитися.

КІНЕЦЬ.