Я останнім часом просто дивлюся на всіх своїх родичів, друзів і знайомих та розумію, що ми зрідка зараз задумуємося, як важливо у нашому житті цінувати кожен прожитий день, цінувати все те, що маємо і досягли за багато років, адже так легко втратити все, що мала, але не цінувала.

Чому вже давно перестали радіти, але колись це було великою нашою мрією, яку можна втратити в один день.

І, на жаль, поки людина цього добре не усвідомить, щасливою вона не буде ніколи. Всі хороші речі, які відбуваються в нашому житті ми сприймаємо, як належне, не цінуємо, а дуже шкода.

Наталка і Павло жили душа в душу. Щасливе подружжя, на перший погляд. Діти з часом підростали. Квартиру купили, за автомобіль кредит майже виплатили. Навіть про будинок за містом почали мріяти обоє.

Сім’я щороку на море відпочивати їздила, загалом часто їхали по Україні, щоб побачити рідні міста.

Та й разом вже давно, років десять. Родичі раділи, знайомі трохи заздрили. На перший погляд все ідеально, не життя, а справжня казка, здавалося всім.

Та ось тільки блиск в очах дружини з роками почав якось швидко пропадати, а слідом за ним почастішали суперечки з різного приводу, на що раніше навіть не зверталося уваги. Сльози, постійні докори чоловікові.

Павло мовчав, скільки міг, але всьому приходить кінець. Спати він став на кухні.

По п’ятницях після роботи сумно і щиро чоловік скаржився своїм колегам, що колись мила дівчинка в злу жінку перетворилася, він навіть не помітив, коли це сталося і причини для цього, адже Наталка постійно усім не задоволена.

Ніякого спокою від неї немає, постійно вона чимось незадоволена, як не старайся, скільки добра не роби. Додому йому йти не хочеться, та й взагалі очі б його її не бачили.

Тут все зрозуміло, звичайно. Відносини у сімейної пари, яка разом живе у шлюбі вже чимало років, почали себе вичерпувати. Нічого в них не залишилося.

Далі події розвиватимуться за стандартним розкладом. Розлучення, розділ спільного майна і ненависть та образи один на одного. Але чому це сталося і що вони зробили не так?

Розуміння кохання у них виявилося різне, на жаль. Павло завжди допомагав в усьому своїй дружині. Залишався постійно з дітьми, готував майже щодня вечерю, міг сам випрати або прибрати. Так завжди його тато робив.

А ось дружина його в цьому нічого особливого не бачила. Адже вона коханням вважала прояв уваги.

Невеликі подарунки, компліменти, букет квітів і листівочку на 8 Березня, цього у неї не було. Для дружини це було дуже важливо, а чоловік не знав, він по-іншому вихований, а вона не говорила. Вважала, що і так все зрозуміло.

І так жили разом багато років, а невдоволення та втома одне від одного лише накопичувалися, адже вони ніколи не говорили про це.

А їм всього лише поговорити потрібно було одне з одним щиро та відверто. Запитати, чого не вистачає для щастя дружині чи чоловікові. Дізнатися, що значить один для одного прояв щирого кохання. Сісти увечері на затишній кухні, попити чай з домашнім тортом і просто поговорити про сімейне щастя.

Спробувати хоча б трохи зрозуміти і зробити так, як кохана людина просить. Найчастіше це прості дрібниці, на які ні часу, ні грошей багато особливо не потрібно, а потрібна увага і час. Адже саме нерозуміння і є основною причиною, коли розпадаються сім’ї.

Наталя подала на розлучення. Але родина не розуміє її. Як можна розлучатися з таким домашнім і добрим чоловіком. Та дружина дуже хотіла уваги, подарунків, щоб чоловік хоч раз сказав, що кохає її, зробив такий теплий комплімент.

Але хіба це найважливіше у шлюбі?

КІНЕЦЬ.