Моя 82-річна мама, яка до останнього дня вела активний спосіб життя, зненацька пішла з життя, не склавши заповіту. Єдиними спадкоємцями стали моя сестра, Віра та я.

Я припускала, що Віра, яка зараз проживає в Італії, відмовиться від своїх прав, але, коли вона повернулася і стала претендувати на спадщину, я була приголомшена.

Я завжди жила поряд з матір’ю, дбала про її повсякденні потреби. Віра ж, навпаки, переїхала до іншого міста, рідко відвідувала маму, а коли її шлюб розпався, поїхала до Італії, жодного разу не надавши нашій мамі допомоги.

Якось, щоб порадувати маму, я подарувала їй упаковку дорогих італійських ласощів, сказавши, що вони від Віри.

Дуже запам’ятався випадок, коли ми намагалися провести до будинку матері водогін. Віра відмовилася від матеріальної участі, але ми із чоловіком взяли кредит, щоб забезпечити мамі комфорт.

Незважаючи на всі наші розбіжності, будинок ми з сестрою поділили порівну. Однак вимога Віри, особливо з урахуванням її історії, напружила наші стосунки.

Віра повернулася до Італії, залишивши свою частину будинку, не бажаючи ні продавати, ні заселяти свою половину. Після всього цього в мене залишилося неприємне почуття стосовно колись близької сестри.

Як Ви думаєте, я вигадую чи все й справді не так уже й справедливо? Особисто мене почуття використаності та образи не залишають.

КІНЕЦЬ.