Ми з дружиною ведемо успішний сімейний бізнес, і ми завжди мали гарний дохід. У нас двоє чудових дітей, яких ми всім серцем підтримуємо.

Для старшої доньки ми відкладали гроші на освіту за кордоном, але вона вважала за краще залишитися поряд з нами та навчатися в університеті в нашому місті.

Ми поважали її рішення і були горді, коли вона отримала стипендію. Наш син, навпаки, хотів навчатися у Німеччині.

Ми повністю підтримали його прагнення, використовуючи наші заощадження для його підготовки до іспитів, оплати навчання та витрат на проживання за кордоном.

Вийшовши на пенсію, ми з дружиною переїхали в спокійніше місце на природі і побудували новий будинок за допомогою нашої дочки, яка вивчала дизайн інтер’єру, та її хлопця-архітектора.

Це був великий фінансовий захід, але він того вартий.

Незабаром після переїзду наша дочка оголосила про свої заручини та плани купити квартиру.

Натомість ми запропонували їй нашу міську квартиру, попередньо порадившись з сином, який вже влаштувався в Німеччині та підтримав це рішення.

Однак виникли складнощі, коли син несподівано вирішив повернутися на батьківщину, скучивши за сім’єю.

Він відразу ж висловив невдоволення тим, що живе далеко від міста в нашому новому будинку, і був засмучений, що квартира дістанеться виключно його сестрі.

Вибухнула спекотна суперечка, під час якої я нагадала йому про нашу значну фінансову підтримку, яку він отримував на свою освіту за кордоном.

Його бурхлива реакція залишила мене в подиві, адже в нашій родині все і завжди було прозорим.

Схоже, його невдоволення – якась глибока криза пізнього підліткового віку – або нерозуміння справедливості ситуації.

КІНЕЦЬ.