Починаючи з мого народження, мої батьки зробили все, щоб я була зручною дитиною. Вони виховували мене як могли, я була першою дитиною в сім’ї, але обов’язково так, щоб я не те, щоб їм не заважала та ще й допомагала. Я виросла в суворих рамках, що потрібно робити, що не можна.

Не заважати, допомагати, мовчати, не ставити зайвих питань, давати собі раду самій. Коли мені було п’ять, мама завагітніла. Мені виповнилося шість, і мама народила сестричку. Я не очікувала, що вся відповідальність за неї буде на мені. Скажу більше, вони заявили, що це я просила у них сестричку чи братика, вони народили дитину для мене, тому я мушу возитися з нею. Досі не розумію адекватності цього висловлювання.

Пам’ятаю, сестрі було лише три, а батьки залишали її зі мною на цілий день. Вони могли поїхати кудись відпочивати, а те, що я й навчалася, та виховувала сестру, ніхто не помічав. Я дико втомлювалася і напружувалася, але маленька дитина — це велика відповідальність. А їм було байдуже, займалися своїми справами.

Пройшло кілька років , а батьки все продовжували від мене вимагати, а сестру вони обожнювали, їй нічого ніколи не висувалося. Я вбиралася за нас двох, навчалася і допомагала їй з уроками, але все ж таки отримувала від батьків. Сестра була найкращою для них. Після закінчення школи сестра почала будувати власне життя, а від мене потрібно залишитися поряд і допомагати батькам.

Навіть у складний для мене період, коли я вийшла заміж і у нас із чоловіком виникли фінансові проблеми, мені ніхто не допоміг. А до сестри бігли з першим же дзвінком. Був момент, коли батько почав зраджувати мамі. Сама мама була скандальною егоїсткою, тому й цю ситуацію мала розрулювати я. Папа повернувся до родини. І таких прикладів багато. Зараз маю двох дітей. Бабуся з дідусем звуть їх до себе, коли потребують допомоги. Чоловіка дратує їхня поведінка.

Я розумію, що все це дитячі образи, але забути та пробачити батьків не виходить. І відмовляти також. Хоча чоловік нещодавно серйозно поговорив зі мною. Відтепер він не дозволить моїм батькам використовувати наших дітей, як і мене. — Хочуть побачити онуків, хай приходять до нас у гості.

КІНЕЦЬ.