Мені було 28 років, коли моя сім’я передчувала появу другої дитини. Це змусило нас переїхати з тісної однушки у більш простору трикімнатну квартиру.

У нашому новому просторі площею 50 метрів мені було приємно почуватися в ньому як чоловік та батько.

Наш переїзд відбувся за місяць до Нового року, і, облаштовуючись, я з цікавістю вивчав сусідів. У нашому домі панував спокій, особливо коли наш син дарував нам хвилини тиші.

У міру наближення терміну пологів у середині квітня я подумки готувався до можливих скарг на шум, розуміючи труднощі нічного догляду за дитиною з минулого досвіду.

Коли народилася наша друга дитина, і ми повернулися додому, де на нас чекав теплий прийом друзів, хоча деякі сусіди виявляли ледь помітне роздратування вже в ліфті. На подив, наш малюк сильно відрізнявся від свого старшого брата: часто спав і посміхався – що й полегшило нам перші дні вдома.

Проте через кілька місяців його денний плач спричинив скарги на шум від сусідів. Спроби пом’якшити хаос прогулянками виявилися складними, і зрештою ми змирилися з тим, що не виходитимемо з дому.

Через три місяці коліки у дитини пройшли – але скарги сусідів тривали, ніби навіть незначні звуки з нашої квартири докучали їм.

Несподіванки почалися, коли в сусідніх квартирах розпочався ремонт, який порушив наш ранковий спокій.

Ми перенесли ліжечко дитини до кімнати старшого сина, зверталися за допомогою до керуючого будинком, але безрезультатно. Вдавшись до тимчасового проживання у батьків, ми повернулися додому, сподіваючись на спокій.

Якось увечері, насолоджуючись самотністю на балконі, я почув, як сусіди обговорювали поточний ремонт – за іронією долі ніяк не турбуючись про свій шум – який різко контрастував з їхніми колишніми скаргами на крики моєї дитини.

Цей момент виявив своєрідну толерантність до хаосу ремонту, порівняно з природними звуками новонародженого. Досі не можу зрозуміти, якою логікою керуються ці люди.

КІНЕЦЬ.