Я у дитинстві мріяв про автомобіль. Пам’ятаю, як мати завжди мені на день народження купувала іграшкові машинки. Я з задоволенням ними грався і мріяв, що коли виросту куплю собі Феррарі.

Але машину я придбав лише у тридцять чотири роки, бо спершу я мав придбати власну квартиру. На той час у мене була дружина і двоє дітей, тому власне житло нам було потрібніше.

От я нарешті здійснив свою дитячу мрію і придбав автомобіль. У той день я був дуже щасливим. Але коли мої родичі дізнались, що я придбав автомобіль, то почали дзвонити до мене і просити їх возити.

Моя мати та теща мають дачі, а їхати до них далеко. Вони одразу сказали, що маю їх на них возити. Моя молодша сестра часто ходить на дискотеки і тому я маю вночі її забирати додому. Колись вона добиралась на таксі, але тепер вона не хоче витрачати зайві гроші. Адже тепер її старший брат має машину і може її возити.

Мої родичі мене навіть не просять, вони дзвонять і вимагають, щоб я їх возив на машині. Вони не розуміють, що я маю справи і що в мене двоє дітей та дружина, яких я також маю возити.

Гроші на бензин родичі мені ніколи не дають і я їх вожу своїм коштом. Я відчуваю, що вони залізли мені на голову і я не знаю, як їм відмовити.

КІНЕЦЬ.