Моя рідна сестра Одарка – людина з дуже непростим характером.

Зараз вона доросла вже людина, але спілкуватися з нею дуже важко, непросто знайти спільну мову.

І, якщо я можу відвернутися від неї у будь-який момент і перестати спілкуватися зовсім, то наші з нею батьки не можуть цього зробити, на жаль.

Зрозуміло, що вона – їх рідна дитина і вони готові допомагати їй завжди і усім.

От мені і їх найбільше шкода.

Тато і мама мої у нас люди дуже спокійні, добрі, хороші.

В дитинстві вони давали нам все найкраще, що тільки могли, старалися, як могли, аби у нас з сестрою було все не гірше ніж у інших дітей, вони нас дуже любили з Одаркою.

Я була дуже вдячна їм за це, горнулася до них, а от сестра завжди була якоюсь холодною.

Звісно, що Одарка любила маму і тата, але якось зовсім не цінувала ні їх старань, ні їх непросту працю, вона рідко навіть дякувала їм за щось.

Наші батьки мріяли дати нам гарну освіту, адже це хороший старт і запорука гарного майбутнього для нас.

Навчалися ми з моєю сестрою в іншому місті і, якщо я частенько намагалася приїхати до батьків додому і щось їм допомогти, що було в моїх силах.

То моя рідна сестра завжди старалася на вихідні залишитися в місті, і гуртожитку, казала, що у неї якісь там справи.

Згодом Одарка вийшла заміж, стала трішки добрішою, уважнішою до рідних людей і батькам тепер стало трохи легше.

Моя сестра жила в квартирі свого чоловіка, зять непогано заробляв, та й сестра працювала.

Народилося в них двоє діток, наче все добре було, як думали ми.

Та згодом Одарка з чоловіком розлучилася, на жаль, не склалося в них.

Постійно зять скаржився, що хотів зберегти шлюб, як міг, але Одарці постійно щось не подобається, вона не може жити спокійно, з нею, дійсно, дуже важко.

Після цього моя сестра повернулася жити до наших батьків і для мами з татом це був дуже непростий період в житті, адже у них тепер з’явилося дуже багато обов’язків та роботи.

Наші мама й тато вже немолоді, їм важко все дається, але розуміння зі сторони доньки вони не бачать, розуміють, що з донькою зараз їм буде дуже важко.

Згодом батьки позичили трохи грошей, взяли свої заощадження, адже багато років відкладали гроші собі на старість, щоб не бути для нас тягарем, і вирішили сестрі купити окрему квартиру.

Вони сподівалися що так легше буде всім.

Я вже, на той час, була заміжньою, ми з чоловіком взяли квартиру в кредит, самі його платили.

Але ми не були проти, щоб батьки купили квартиру для сестри, бо я бачила, як важко моїм рідним.

Згодом Одарка перебралася в своє власне житло, батьки ще й досі мають великий борг за ту квартиру, допомагати доньці грошима, як раніше вже не можуть.

Та моя сестра все одно постійно незадоволена, вважає, що їй всі винні, адже у неї така важка доля і дітей своїх вона виховує одна.

Щовихідних моя сестра приводить своїх дітей до дідуся з бабусею, залишає їх там з ночівлею, бо хоче відпочити.

В ці дні діти моєї сестри на повному забезпеченні наших батьків, адже сестрі так вигідно і дуже економно.

Батькам нашим дуже важко, але вони мовчать і нічого не можуть доньці сказати, щоб не образилася часом.

Зараз моїй сестрі 35 років, молода жінка, коли я з нею просто говорю, пояснюю, що батьки тут зовсім ні до чого і не мають для неї старатися, вона навіть слухати не хоче, мовляв всі їй мають допомагати, бо їй важко.

Іншої думки вона просто не сприймає зовсім.

Про мене вона людям та рідним теж говорить недобре, мовляв я не розумію її, бо живу щасливим життям.

Мені шкода дуже своїх рідних літніх батьків, навіть не знаю чим можу їм допомогти.

Я дуже добре розумію, знаю, що вони не можуть відвернутися від власної дитини у непростий період в її житті, але прикро, що доросла людина цього не розуміє, а лише ходить постійно незадоволена і постійно щось просить у них.

Як мені бути в такій ситуації, важко бачити, як донька робить нещасливим і життя своїх батьків.

Батьки ж не винні, вона сама обрала такий шлях. Хочу їм допомогти, а як – не знаю.

КІНЕЦЬ.