Я зі своєю подругою Ганною знайома вже чимало років.

Її мама, після розлучення з її татом, виховувала Ганну одна.

А потім вона знову вийшла заміж та привезла Ганну ще школяркою до її бабусі.

Бабуся, тоді жила з нами по сусідству, так ми з нею ще тоді й познайомилися і стали спілкуватися гарно.

Ми з Ганною разом ходили в школу, гралися на подвір’ї, все літо проводили разом, її всі ці роки виховувала одна бабуся.

А потім, зовсім несподівано, мама Ганни розлучилася.

Моя подруга вже тоді була досить таки дорослою.

А її бабуся старенькою і вона поїхала жити до мами, так, як та вже була одна.

До моєї сусідки, бабусі Ганни, часто приходили соцпрацівники, вони її в усьому допомагали, так як її донька та онука довідувалися до старенької жінки рідко.

А коли бабусі не стало, Ганна повернулася жити в її квартиру.

Тоді ми з нею знову стали частіше спілкуватися.

Та згодом я вийшла заміж за хорошого чоловіка, у мене з’явилися дітки.

А от Ганна чомусь все ніяк не спішила влаштовувати своє життя, вона все ніяк не могла собі ціни скласти, шукала “принца”, який буде влаштовувати її, але запити у неї були високі.

А потім, коли вже роки минали, несподівано, я побачила, що Ганна чекає дитину.

Подруга сказала мені, що вирішила народити для себе, адже ідеального батька так і не знайшла.

Коли Ганна стала матір’ю, вона відразу попросила, щоб я її зустріла і забрала додому на своєму авто.

Подруга пояснила, що мама її погано себе почувала і приїхати не змогла, і Ганна образилася за це на неї.

Згодом подруга чомусь вирішила, що всі їй щось винні, адже вона – мама-одиначка.

Часто телефонувала своїм родичам, просто просила щось купити дитині, просила рідного брата давати їй гроші:

– Ну і що, що минулого разу давав? Дитина щодня їсти хоче.

Рідний дядько моєї подруги має декілька маленьких магазинчиків на місцевому базарі, овочі й фрукти та всякі дрібнички продає там.

Він досить таки часто приїжджає до неї і привозить великі сумки продуктів. Та й Мар’яна і тут не завжди задоволена:

– Людина сита одним хлібом не буде, ще й гроші на життя потрібні. Ти ж розумієш, які зараз ціни на все і яке зараз життя непросте.

Загалом подруга і у нас з чоловіком позичала гроші не раз, винна за весь час десь 7 тисяч гривень.

Ми її не квапимо з віддачею, адже розуміємо, що їй зараз просто ніде їх взяти.

Я вже мовчу про те, скільки я дитячих іграшок і речей віддала їй після своїх діток, скільки сиділа з її дитиною, коли їй кудись потрібно було піти.

Та згодом я стала помічати, що Ганна зовсім перестала дякувати за якусь послугу чи допомогу, вона все сприймає, як належне, вважає, що їй всі щось винні, адже вона мама-одиначка.

Мені іноді навіть неприємно з нею спілкуватися, адже вона незадоволена всіма і свім, ніхто їй не може догодити зараз нічим.

На днях мій чоловік мені сказав, щоб я більше не ходила до неї, бо моя подруга – недобра людина.

А тих 7 тисяч гривень мій чоловік готовий пробачити, але не хоче, щоб я навіть спілкувалася з Ганною більше.

Я їй не дзвоню, не беру телефон, коли вона телефонує. Поки не знаю, що їй сказати, коли просто зустріну на вулиці.

Шкода мені її, звісно.

Але чи варто продовжувати спілкуватися з такою людиною?

КІНЕЦЬ.