Хочу розповісти про життя колишньої моєї подруги, дуже близької людини, яка дуже змінила свою долю сама, не думаючи про свою сім’ю. А даремно. Навіть не знаю, як далі її життя складеться.

Катерина пішла від своєї сім’ї коли молодшій донечці виповнилося лише 5 років. На той час двом старшим, двійняткам, було майже по 7.

Три дочки, спокійний і добрий такий чоловік, хоча невеличкий, але свій будинок.

Все, для щасливого життя, у Катерини було, але її це не радувало.

Дуже гарна зовнішність, якою нагородила доля, окрилювала її, кликала випробувати долю, насолоджуватися молодим життям і вона не встояла.

Тоді, познайомившись із одним заїжджим водієм, вона залишила своїх найрідніших людей і поїхала з рідного села не озирнувшись навіть на свою сім’ю.

Її душа завжди рвалася в місто, до ошатних та гарно вихованих людей, до красивого життя, там воно наче казка, немає ні господарства, ні корови, ні городів, люди чистенькі і охайні просто живуть і радіють життю.

А сільська сім’я що могла дати Катерині?

Невеликий будиночок, діти, кози, кури, свині, город, вставала щоранку о шостій.

Все це дуже набридло Катерині ще в батьківському домі, а тут і свій такий, світлого майбутнього не бачила вона з ними. І прожити так все своє життя жінка зовсім не хотіла.

Ось і зважилася, врешті, все та всіх залишити і поїхати назустріч своєму щастю.

Григорій, водій-далекобійник, виявився досить таки доброю людиною. Він повірив всьому, що наговорила про колишнього чоловіка свого Катерина, а на слова недобрі про Петра свого Катерина не скупилася.

Казала, що він у неї дуже поганий та недобрий, що не дає грошей, що вона все робить сама по господарству, а чоловік їй зовсім не допомагає. Як вона втомилася з трьома дітьми та великим городом.

Іван вірив, і щиро запевняв жінку, що Катерина може забрати своїх дітей з собою. Він проти дітей нічого не має, виховає їх, як власних, як своїх рідних.

– Нехай живуть з нами, я не проти, – говорив зі щирим розумінням Іван Катерині. – Гроші у мене є, виростимо дівчаток, як своїх рідних.

Але сама Катерина категорично не погоджувалася з ним.

Вона вигадувала всілякі небилиці, що дітей чоловік не віддасть. Просила почекати трохи, щоб колишній чоловік взявся за розум.

А поки що спокійно розпоряджалася гаманцем самого Івана.

Вона відразу ж занурилася в галасливе та захоплююче міське життя.

Стала працювати в хорошій перукарні, спочатку помічницею.

Потім освоїла нескладні стрижки, і стала непогано заробляти.

Катерина зробила собі нову зачіску, одягнулася і вирішила, що вона народжена для багатого, щасливого ​​життя.

Не дарма ж її природа наділила такою неймовірною красою.

А Катерина і дійсно була дуже красивою жінкою, це бачили усі й усюди.

Коли Іван їхав в рейс, тоді моя подруга запрошувала в будинок подруг. Вони гуляли та веселилися. Потім гуртом йшли на танці.

Це нове безтурботне життя так захопило саму Катерину, вона легко викреслила з пам’яті трьох дочок і колишнього чоловіка на цілих двадцять років.

Жодного разу не згадала вона про кинуту сім’ю, як вони живуть, їй не цікаво.

Нічого про них не чула, не знала. Її ніхто не шукав, так як коротка записка, залишена чоловікові, давала зрозуміти, що поїхала вона сама, добровільно і назавжди.

Сім’я не стала їй нав’язуватися, Петрові й так було все зрозуміло. Навіщо? Кожен вибирає свою дорогу сам, і сам повинен її пройти.

А Катерина була задоволена своїм життям. Дванадцять років пролетіли, як чудовий сон.

У неї відмінно все склалося в житті. Іван побудував величезний будинок, басейн.

Сама Катерина вже давно не працювала. Грошей вистачало на усі її потреби.

Вони їздили з чоловіком по закордонним курортам не раз у рік, а три-чотири.

Дітей у них не було, з цим не склалося, на жаль. Це засмучувало Івана, але Катерина була тільки рада. Які діти? Навіщо? Їй і так добре!

Проблема постукала холодної ночі, майже 3 роки тому. Івана, несподівано, не стало.

Не стало веселого доброго чоловіка, який вірив кожному її слову, і нічого для неї не шкодував. А без нього всі справи покотилися під укіс.

А коли минуло 3 роки, то Катерина раптом виявилася одна, на орендованій квартирі. Недужа та нікому не потрібна вже немолода жінка.

Виявилося, що королевою вона була тільки для самого Івана.

Інші, що були після нього у Катерини, королевою її не вважали.

Їли, жили за її рахунок. На слова захоплення не скупилися, але затримувалися ненадовго. І, схоже, всерйоз її не сприймали.

Останній, Дмитро, навіть до свого дому не пустив, коли банк забрав за борги її триповерховий будинок, який колись побудував для неї Іван.

Катерина тоді проплакала весь день. Сама стала жити на якійсь брудній орендованій квартирі.

Тимчасово, так як могла дозволити собі тільки таку. Але і цьому вона була рада.

Моя подруга намагалася, звичайно, встати на ноги, шукала якусь роботу. Адже 49 років їй, це зовсім не вік.

Ще багато можна було зробити, але фахівець, після обстеження повідомив, що залишилося вже й не так довго.

Після цих слів Катерина більше не сумувала. Вона сиділа в темній кімнаті, не запалюючи світла. Щоб в тьмяному дзеркалі, навпаки, не бачити своє обличчя, поріділе волосся і тьмяний погляд.

Від колишньої краси нічого не залишилося. І від її, колись такого щасливого та безтурботного, життя теж.

І тоді на пам’ять прийшли її діти. Три дівчинки, немов янголята стояли поруч і дивилися, як вона збирається піти з дому.

– Мамо, а ти скоро прийдеш до нас, ти ж не надовго? – запитала Наталка, сама жвава з них.

– Так, чекайте мене, діти, чекайте, я не забарюся!

– А ти купиш нам цукерків хоч трішки, мамо, будь ласка? – це запитала друга, Оленка. Сором’язлива і ласкава.

А третя, найменша, Даринка, почувши про цукерки радісно зойкнула, стиснувши рученята.

Ось вони дивляться на неї, вірять, що вона принесе цукерки. Вірять, тому що вона мама, тому що вони її люблять, тому, що вона обіцяла їм це.

А вона? Що вона наробила?

Як могла вона так вчинити тоді, адже жила хоч і не багато, але дуже щасливо? Їй що, важко було купити цукерок своїм власним дітям?

Ой, так, вона завтра ж купить їм цілий вагон цукерок! На всі гроші, що у неї залишилися, вона накупить цукерок, тільки б вони її дочекалися! Її маленькі дівчатка, її янголяточка! Тільки б пробачили вони їй, тільки б зрозуміли б матір.

Катерина, вперше за багато часу, заснула щаслива, в очікуванні завтрашнього дня.

Та чи чекають вже її діти? Чи чекає її чоловік?

КІНЕЦЬ.