Коли моя подруга дитинства приїхала до нас із чоловіком у гості, я вирішила зробити все найкраще для неї, але в кінці вона допустила таке на хабство, що я більше її іме

 

Я заміжня вже десять років. Живемо з чоловіком в іпотечній двійці. Виплачуємо кредит. Дітей наро джувати поки що не наважуємося. Хочемо спершу на ноги твердо встати. У мене є брат. Так само одружений. Мешкають у своїй однокімнатній квартирі. Брат працює на двох роботах, та плюс до цього бере підробіток. Його дружина Люда не працює. Тільки наро джує зі скорострільністю кролиці.

У них вже три дитини, вона ваrітна четвертою і планує п’яту. Окрім дітей, вони ще й набрали кредитів на різноманітну побутову техніку. Ми із чоловіком часто допомагаємо їм. То грошима, то продуктами. Іноді Людмила наха бніє і не просити, а вимагає чогось.

Тоді доводиться спускати її з неба на землю і відмовляти. Вони з братом, звичайно, обра жаються, але за кілька тижнів знову звертаються з черговим проханням. Але остання її вимога-це було взагалі щось надзвичайне.

— Так як у тебе з чоловіком дітей немає, а в нас скоро буде четверо, то ви маєте віддати нам свою квартиру. — заявила Людмила. – А ми куди? До вашої однокімнатної? — Розгубившись від такого боже вільного марення запитала я. — Ще чого. Ми до неї мешканців пустимо. А ви собі квартиру винаймете-впевнено сказала вона. — Тобто ми за вас і іпотеку платитимемо, і за квартиру, що орендується?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩