Ми з моєю вже kолишньою дружиною Вікою прожили у щасливому шлюбі 4 роки, і після цього ми роз лучилися за моєю ініціативою, але з умовою, що залишаємось у добрих дружніх стосунkах.

Все так і вийшло. Іноді Віка навіть забігала до мене, повертала всякі дрібниці, які я залишив у квартирі, яку й залишив їй, як справжній джентльмен.

Загалом одного разу Віка принесла мені чергові речі, а тоді моя дівчина, через яку я і вирішив подати на роз лучення, вже жила зі мною. Точніше, іноді вона ночувала у мене, і той день виявився саме таким.

Не встигла Віка і поріг переступити, як із ванної вийшла Ліза в одному рушнику, звичайно. Це ще добре, рушник найпікантніші місця закривав. — Ну, доброго ранку, Вікторіє Сергіївно , — сказала моя дівчина і пройшла в спальню. — Привіт, Лізо , — відповіла Віка, залишила речі на тумбочці і вийшла.

Я весь цей час стояв біля дверей, і не розумів, що там взагалі твориться, але Ліза незабаром мені все пояснила. — Ну, ось, цей іспит я точно завалю , — сказала вона, опустивши очі в підлогу.

Я не міг тоді заспокоїтися, сміявся, як шалений. Виявляється, моя kолишня – викладачка моєї нинішньої в універі . Ось такий злий жа рт у нас вийшов. Однак варто відзначити, що той іспит Ліза отримала автоматично . Хоч би вони ще не стали подружками.

КІНЕЦЬ.