Коли мій син привів невістку в мою хату, я так розізлилася, адже не хотіла, щоб вони зі мною були, у мене менша донечка ще є і я все життя мріяла, що вона з сім’єю житиме в мене і буде мене доглядати. Тому, не соромлячись, відразу сказала невістці – бери речі свої і йди до мами

 

Все своє життя, маючи двох своїх дітей, я думала, що доглядатиме мене моя рідна донька.

На сина свого, звісно, надії, як такої, у мене не було зовсім. Я чомусь плекала в собі думку, що він одружиться і обов’язково залишить наш дім, піде з нашої хати та житиме собі окремо. А я заживу зі своєю донькою і буде мені справжнє щастя.

Чоловіка не стало вже чимало років тому, він був дуже доброю і порядною людиною. Мій Олег збудував сам добротну хату, поки він був, я з дітьми не мала потреби ні в чому.

Разом з тим, Олег тримав чимале господарство, відкладав гроші. Завдяки цьому я бідності не знала, навіть коли його не стало. Він і так потурбувався про нас.

А весь час молила Бога, щоб подарував добру долю моїй доньці.

Я, понад усе, просто мріяла, як вона приведе додому доброго чоловіка, я допомагатиму їм у всьому, сидітиму з дітьми, глядітиму господарство, а вони любитимуть та шануватимуть мене.

Роки минали дуже швидко, син наче весь цей час відчував, що я для доньки готова небо прихилити, а до нього ставилася з якоюсь прохолодою, хоча я, звісно, по-своєму любила його, адже він дитина моя, але Олег, не дивлячись ні на що, мовчав, ніколи не дорікнув ні чим мені.

Якось, несподівано для мене, син подорослішав. Згодом привів мені невістку в хату.

Я тоді наче оскаженіла, жодного доброго слова їм не сказала, але одне мовила, що як хочуть, а тут їм не жити, я просто ніколи не розраховувала на це, у мене зовсім інше в планах було.

Олег особливо на мене не розізлився, взяв ту тендітну дівчинину, зібрав одну торбу і пішов жити до тещі в сусіднє село.

Зараз мені соромно зізнатися у цьому, що я тоді так вчинила, але я раділа, що моє взяло гору.

Дуже раділа! Раділа тому, що син тепер з нами не живе і я весь час зможу присвятити лише доньці. А Оксана, тим часом, навчалася у місті, на що я віддавала останню копійку.

Якось до хати моєї під’їхав великий джип. З нього вийшов здоровий статний чоловік і вів мою доньку за руку.

Тоді я і дізналася, що Оксана моя виходить заміж, весілля буде в ресторані у Львові і жити вони там будуть, адже у зятя там великий бізнес. Я раділа і хвилювалася одночасно, але думала, що це до кращого, звісно, що хотіла, як кожна мати, для своєї дитини якнайкращої долі.

Весілля відгуляли шикарне, я всі гроші. які відкладала чимало років, подарувала молодим, все заради щастя своєї доньки.

На той час мала чималі заощадження і всі 40 тисяч гривень віддала їм, щоб догодити своєму заможному зятю і показати, що я не якась там бідна селючка.

Зять якось байдуже взяв згорток з грошима і спокійно поклав в кишеню. Емоцій у нього не було ніяких, навіть не подякуючи, скупо посміхнувся у відповідь. Я дуже здивувалася такому, але теж виду, особливо, не подала.

Я повернулася до порожньої хати в село, лише тоді зрозуміла, що на мене чекає самотня старість у великій холодній і пустій хаті.

Оксана мені не телефонувала зовсім, у неї почалося зовсім інше життя, в якому для мене, на жаль, місця не залишалося.

Раз в неділю, ніби на свято, я набирала її номер і чула якісь холодні квапливі фрази, якими вона мені відповідала. Жодного доброго слова від неї я не чула, та й не цікавилася вона мною, ніколи не запитала, як я.

Роки спливали, я вічула, що дуже старію: пам’ять не та, зір, слух, ноги підводять.

Лише син мій Олег приходив до мене щосуботи. Приносив продукти, наносив в хату води, сам мені копав картоплю, порався по господарству. У них з невісткою на той час було вже двоє діток, своїх турбот, і без мене, вистачало.

Я завжди чула від людей, що сину моєму дуже пощастило, він попав в хорошу, хоча не багату родину, його там цінують та люблять дуже і вони так гарно і дружно живуть.

А теща його – золота жінка. Але всі ці роки невістка моя до мене не приходила, усі її рідні сторонилися моєї хати. Але чоловіка до мене відпускала, ніколи не перечила, бо розуміла, що я мати рідна його і, якщо вона його до мене не пускатиме, то лише Олегу гірше буде, адже не хотіла, щоб чоловік залишився без матері.

За весь час Оксана до мене показала носа можливо разів два. І знаєте, наче прозріння на мене якесь прийшло через багато років. Я зрозуміла, якою недоброю людиною була: без совісті та доброти у серці.

Коли вчергове син з’явився у мене на порозі, я сказала йому прямо, що була йому поганою матір’ю всі ці роки і хочу переписати на нього свою хату, а вона у мене чимала, доглянута, адже чоловік багато в неї вклав, він і газ провів, і воду, велику земельну ділянку та пай, який ще від чоловіка мені дістався.

На мої слова Олег байдуже якось махнув рукою, але я сказала, що навіть, якщо вони з дружиною мені не пробачать, байдуже. Я все одно це зроблю, щоб моя совість була спокійною. Сказала, щоб він прийшов з дружиною та дітками, я багато завинила перед ними і хотіла б попросити вибачення.

Коли вони всі переступили мій поріг, більше хати не покидали. Тепер ми всі живемо разом, я все майно оформила на сина. Дуже шкода, що втратила стільки років, аж поки зрозуміла, що помилялася і хто насправді рідна дитина моя.

А Оксані моїй виявилося байдуже до мене і до хати. Вона з нами не родичається, адже великою пані стала.

Та я тепер щаслива, у мене моя щаслива родина мешкає тепер, я наче розквітла, здоров’я покращилося, багато можу робити сама. І, хоча роботи не маю, та й вдома стараюся робити все, навіть корову купили.

Дуже хочу поцікавитися, чи багато таких жіночок, як я, які дуже сподівалися на доньку, а їх рідний син і невістка доглядають?

КІНЕЦЬ.