Я свого часу дуже багато уваги приділяла своєму чоловікові, ми з Павлом все старалися для свого сина, адже він у нас єдина дитина, ми старалися все найкраще дати йому, адже маємо єдину надію на нього.

Хто має єдину дитину, той мене зрозуміє, бо ти стараєшся дати їй все, так, як усі твої надії і сподівання на щасливе майбутнє покладаються саме на неї.

Якщо писати все спочатку, то ми з чоловіком дійсно занадто старалися для свого сина ще з раннього дитинства.

Павло у нас одна і дуже довгоочікувана дитина, вже й не сподівалися, що у нас будуть в родині діти, а тут таке щастя.

Просто сталося диво, і я дізналася, що чекаю дитину, хоча фахівці вже руками розводили, говорили нам, що сподіватися на диво марно.

Ось як таке диво потім не балувати?

Так, нашому синові багато було дозволено в його житті і це зрозуміло.

Нам багато зауважень робили і в дитячому садку, і в школі, що ми свого сина ростимо справжнім егоїстом.

Та ми з моїм чоловіком, батьком Павла, уваги на зауваження не звертали зовсім, адже вважали, що все це через людську заздрість, що в нас у сім’ї все так гарно складається.

І виходила якось так, що я сама, та й чоловік, завжди вставали на бік власного сина Павла і сперечалася з усіма невдоволеними.

Друзі і рідні намагалися розкрити нам з батьком очі, що син і нас не поважає зовсім, це ж добре видно усім оточуючим, але ми цього не бачили: дитина як дитина, підлітковий період проходить, всім в цьому віці складно.

Ми вже були в віці, але дякували долі, що все ж подарувала нам синочка, якого могло і не бути у нас, тому в ньому лише бачили хороше.

Згодом наш Павло закінчив навчання в інституті, хоч особливо і не хотів, але ми його впрошували, майже, кожного дня.

Наш син, після того, влаштувався працювати, але згодом їх фірма розпалася, і він зараз тимчасово не працює, а просто вдома сидить, забезпечуємо ми його з батьком.

Нещодавно син познайомився з дівчиною, почав приводити її до нас додому, адже сказав, що у нього серйозні наміри щодо неї.

Я, звісно, коли побачила її, то засмутилася, адже ця дівчина якась зовсім невихована та недобра, вона навіть могла з нами не привітатися, коли приходила в нашу квартиру, за день і слова мені жодного не скаже, ще й дивно так дивиться на нас, хоча зустрічається зі мною, як не на кухні, то в коридорі в нашій квартирі. невже вона не розуміє, що господиня тут я?

У нас досить таки велика та простора двокімнатна квартира, кімната у нас з чоловіком менша і у Павла – значно більша.

Спочатку ця дівчина стала просто приходити до сина в гості, потім всюди стали з’являтися її речі, а потім я взагалі помітила, що у сина в кімнаті дві її великі сумки і вона постійно ночує у нас.

Павло зовсім не радився з нами ні в чому, не прислухався до наших думок, сказав, що він вже дорослий та самостійний, щоб вирішувати питання свого майбутнього, а тим паче дружини.

Ця дівчина, Світлана, переїхала до нас додому, але у нас ніхто нічого не питав, наче все добре у цьому.

Моєму чоловікові якось байдуже: він з ранку мало не до ночі на двох роботах працює, вдома буває мало, бо пізно повертається, адже сам забезпечує нашу родину.

Я вже на пенсію вийшла, але іноді ходжу на підробіток, який знайшла нещодавно (прибирати квартири багатих людей), де маю чималу копійку, як для пенсіонерки, ще й графік собі обираю сама, тому, домашні зміни, в основному, відбуваються у мене на очах.

Я більше часу знаходжуся вдома і, відповідно, часто бачу Світлану.

Вона, увесь цей час, майже не спілкується з нами з батьком.

Зате вона дуже швидко і вдало почала господарювати як в своєму домі: завжди бере усі каструлі, продукти, які ми купуємо за власні гроші, постійно по холодильнику лазить, займає ванну кімнату коли їй треба, навіть нас не питає.

Я спробувала зробити зауваження своєму синові, але він відвернувся від мене зовсім, як тільки зрозумів про що я буду вести мову:

“І що? У нас все спільне, мамо, вважай, що вона – моя дружина, просто грошей на весілля у нас зараз немає. але це тимчасово, ми будемо сім’єю!”

Не дивно – син іноді з цієї пані ходить роздавати буклети на вулиці, а ще щось там в інтернеті підробляють, але ми цих грошей ніколи не бачили.

Мало того – син іноді сам просить у мене або чоловіка “в борг”, але грошей вони не віддавали нам жодного разу, а мій чоловік не може не дати своєму синові грошей, шкодує його, та й як відмовити рідній єдиній дитині, коли він нормально ще не заробляє собі на життя.

А останнім часом навіть її подруги приходять до нас додому як до себе, нас з чоловіком ігнорують зовсім, таке враження, що на нас не зважає ніхто.

А Павло наш, як не дивно, завжди на стороні своєї нареченої, з нами не рахується зовсім, вже назріває між нами велике непорозуміння.

Дуже часто буває так, що я хочу щось приготувати в дома, щось смачненьке спекти – на кухні молодь сидить постійно, не пройти, місця мало для усіх.

Таке відчуття, що у них готується якийсь план по виселенню нас з чоловіком з квартири, нам щось вирішити тут неможливо, син нібито нас не чує.

Вже уся наша родина говорить нам, щоб ми попросили сина, щоб він шукав собі окреме житло, йшов у самостійне життя, коли такий хитрий.

Та нам дуже шкода його, він наша єдина дитина, адже йому немає куди йти, ми йому не купили квартиру.

Що робити не знаю. Наче син ще молодий. Можливо, переросте?

КІНЕЦЬ.