Останні 12 років я працюю за кордоном і завжди намагаюся приїхати додому на три тижні під час зимових канікул.

У мене є гарний будинок, який почав будувати мій чоловік, але, на ж аль, він пішов із життя, і мені довелося добудовувати його самій. Синові я теж куnила однокімнатну квартиру, але вони з дружиною хотіли побільше квартиру, тому я запропонувала їм куnити її самим.

Тим не менш, я все ще надсилаю їм гроші на їхню щомісячну плату.

Щороку мій син, його дружина та мої онуки приходять до мене, щоб відсвяткувати Святвечір, і я готую для них багато їжі. Але цього року я змогла дати кожному онукові лише по 50 євро за колядування, і моя невістка була незадоволена.

Мій син подзвонив мені, щоб сказати, що вони не приєднаються до мене на другий Святвечір, тому що вони святкуватимуть з батьками його дружини. Мені боляче, бо я завжди намагаюся зробити свято для них особливим.

Я впевнена, що моїй невістці не сподобалося, що я дала її дітям менше грошей цього року.

Коли мій син подзвонив мені, я почула, як моя невістка сказала: — Нехай тепер відсвяткує зі своїм новим холодильником, — вона, мабуть, думала, що свій холодильник я купила за рахунок грошей її дітей.

Мені нічого насправді не потрібно, і я не знаю, чому вони так кажуть. Мені просто хотілося весело провести з ними свята…

Я готую вечерю на самоті зі сльо зами на очах, почуваючи себе недооціненою власною родиною. Я завжди була щедра з ними, але вони, здається, сприймають це як належне. Шkода, що мої діти не бачать, як сильно я дбаю про них.

КІНЕЦЬ.