Після того, як мій чоловік пішов за продуктами, він більше не повернувся. Його не стало на кілька років. Він прихопив з собою лише документи та гроші, залишивши мене саму, вагітну, в орендованій квартирі, за яку я ще не заплатила.

Я була у відчаї й не знала, як мені діяти далі, але знала, що треба діяти швидко, щоб мене не виселили. Щоб цього не сталося, я взяла кредит і потроху виплачувала власниці квартири. Щоб звести кінці з кінцями, я почала продавати овочі на ринку і створила інтернет-магазин для продажу в’язаних речей і вишивок.

Маючи лише п’ять з половиною тисяч гривень, мені довелося ретельно керувати своїми фінансами, щоб виплачувати кредит, платити за оренду та економити на їжі. Не зважаючи на те, що я відчувала себе виснаженою від недосипання і постійної роботи, я народила сина і продовжувала піклуватися про нього сама. Оскільки мені не було куди його подіти, я взяла його з собою на роботу.

Два роки пролетіли як в тумані, і я активно шукала можливості працевлаштування. Однак знайти роботу в нашому місті було складно. Зрештою, мені запропонували посаду в супермаркеті із зарплатою у вісім тисяч гривень. Я старанно працювала і врешті-решт змогла виплатити кредит, і справи пішли на лад.

Хоча виховувати дитину самотужки було складно, найбільше мене турбувало те, що мій син ніколи не знатиме свого батька. Якби я знайшла когось, хто любив би його як рідного, я була б найщасливішою жінкою на світі.

Певний час моє особисте життя не складалося. Чоловіки бачили мого сина і швидко тікали. Були й такі, що начебто приймали його, але через місяць-два вони зникали. Тим часом мого колишнього чоловіка ніде не було видно, не зважаючи на всі мої спроби розлучитися і домогтися аліментів.

Судовий процес тривав рік, але він весь цей час уникав мене, як боягузливий тарган.

Коли мій син підріс, він почав розпитувати про батька. Я вирішила бути чесною з ним і розповіла, що той пішов, як тільки дізнався, що я вагітна. Хоча це може здатися жорстоким, я хотіла, щоб він знав правду, щоб не плекав хибних надій та ілюзій щодо свого відсутнього батька.

Не зважаючи на це одкровення, мій син виріс чудовим молодим чоловіком. Вона відмінно вчився у школі, завжди охайно виглядав і поводився гідно.

Тим часом я продовжувала працювати в супермаркеті й поступово просувалась по кар’єрних сходах від продавця до старшого продавця, що принесло мені підвищення зарплати.

Через чотири роки мене підвищили до адміністратора, і хоча навантаження було велике, зарплата була пристойною. З таким збільшенням доходу я почала розглядати можливість отримання іпотеки й купівлі будинку для себе і свого сина. Настав час залишити для нього спадщину і забезпечити йому стабільний фундамент на майбутнє.

Це зайняло деякий час, але врешті-решт мою заявку на іпотеку схвалили, і я купила двокімнатну квартиру, яку ми з сином вибрали разом. Я давно забула про свого колишнього чоловіка і ті почуття, які я відчувала до нього, коли він залишив мене вагітну, самотню і розбиту.

Але, як це часто буває в житті, він знову з’явився. Одного разу я побачила його в магазині, і він пішов за мною додому. Він почав відвідувати нас, приносити подарунки та намагатися зблизитися з нашим сином. Я не хотіла мати з ним нічого спільного, але син був радий бачити батька. Одного разу ми нарешті зіткнулися.

– Що ти від нас хочеш?,- прямо запитала я його.

Він спочатку змовчав, лише кілька разів моргнув. Раніше я була ввічливою і м’якою, проте доля навчила мене бути жорсткішою.

– Я хотів поговорити, просити вибачення,- пробурмотів він.

– Мені нема ніякого діла до того, що ти хочеш.

Тримайся якомога далі від мене і мого сина,- твердо сказала я.

– Він і мій син теж!,- огризнувся він.

Я відмовилась відступати, не хотіла, щоб він знову руйнував наше життя. Я чітко дала зрозуміти, що йому тут не раді, і врешті-решт він перестав приходити.

Мій син був розчарований, але він розумів, чому я не хочу, щоб його батько був у нашому житті. Ми продовжили будувати власне життя, і я була вдячна за незалежність і силу, яку здобула за ці роки.

КІНЕЦЬ.